5. Винахідник велосипедів.

Ніби й немає, чого робити, а де ж вільний час? – подумав Ольгерд. Зранку він зайнявся тим, що поміняв колеса на велосипеді. Потім – ще пару годин провів за комп’ютером, шукаючи інформацію після дзвінка Вовчика. Він відразу подумав, що, скоріше за усе, погодиться допомогти. Це буде … цікава пригода, - взагалі-то, він не був схильний до авантюр. Але зараз це допоможе вирішити головну проблему… Досить спортивний на вигляд, Ольгерд мав парочку хронічних хвороб, які зазвичай не дуже його турбували, проте, відносили до «групи ризику» щодо нового вірусу. Те, що запропонував Володимир, допоможе іще й перечекати усе це у безпечному місці. Хоча … як сказати… Але, навіть, якщо його побоювання небезпідставні, - від того, що роблять люди, допоможуть розум та спритність. А із вірусом – лише лотерея…

Нові сусіди вже встигли зазначити для себе, що в Ольгерда «усе, не як в людей». Що ж, подумав він, відчиняючи двері, їм доведеться із цим змиритися. Та викотив велосипед надвір.

Саме так, бо квартира його була на першому поверсі та мала окремий вхід. Колись її перебудували під офіс, навіть усі документи щодо перепланування оформили, - але у нежилий фонд не переводили. Так було вигідніше приватному нотаріусу, що пропрацював тут десять років, - поки не помер. А його дочка вирішила нерухомості позбутися, от лише час для того, щоб продавати зручне для офісу приміщення, був не кращий. Але Ольгерд офіс тут влаштовувати не збирався. Він відразу побачив, що, якщо жити тут, то можна поєднати переваги квартири та приватного будинку. Тим більше, виявилося, що тут іще й опалення автономне. Встигли зробити до того, як заборонили… А окремий вихід, щоб не стикатися із сусідами у під’їзді, - дуже велика перевага у наш час. До того ж, окрема доріжка просто до дверей. Із паркувальним замком. Колись нотаріус встановив його, щоб сторонні не займали машиною прохід для клієнтів. А, коли сам Ольгерд таки сяде за кермо, то власну машину зможе ставити тут. Ще одна проблема вирішувалася таким житлом.

Щоправда, поки доведеться відкласти це, подумав він. Та й велосипедом навіщо було займатися? Враховуючи, що він ухвалив-таки рішення, й тепер їхав, щоб розпочати виконувати його… Не лише питання із авто доведеться відкласти, а й велосипед не знадобиться.

Велосипед теж був такий, якого ані в кого більше немає. Рама та багажна «скринька», що займала вільне місце між її елементами, усе інше, включно із незвичної форми дисками коліс, - усе було набране з яскравих червоних та зелених елементів, які розміщувалися у шаховому порядку. Та майже усе було з пластику. Окрім гальм, хіба що. Це й була «фішка», та те, що дозволило йому стати заможною людиною у дев’ятнадцять років. Велосипед, - як і інші його велосипеди, - навіть не мав звичайного ланцюга. На цьому, наприклад, його роль виконував ремінь із зубцями, - його можна було замовити через Інтернет, він слугував для приводу генератору на одній з моделей «Фольксвагена», та коштував відносно дешево. А перемикати передачі, - як на крутих велосипедах фабричного виробництва, - дозволяв спеціальних механізм для зміни діаметру передньої «зірки», якщо її так можна було назвати. Навіть педалі були незвичної форми, - «зірку» із частиною, на яку ставлять ногу, з’єднувала деталь складної форми, схожа на трапецію із розпорками всередині. Адже треба було забезпечити пластиковій деталі здатність витримувати навантаження, як металева. Ольгерд добре вмів не лише розраховувати це, але й підбирати дизайн, який забезпечував би привабливість та незвичний вигляд. Та й можливість їздити, витрачаючи менше сил, теж. «Хитра» трансмісія, тільки-но зроблена, допомагала у цьому, а ще можна було перетворити велосипед на модний електричний, - місце у конструкції було передбачено, хоча Ольгерд поки що цього не робив. А тепер, якщо усе відбудеться, як він вирішив, - найближчим часом це точно не знадобиться.

Фірма, куди він їхав, знаходилася не у центрі. Власники вважали, що ті, кому потрібні досить специфічні засоби зв’язку, приїдуть і туди, тож, навіщо переплачувати за оренду? Ольгерд домовився про зустріч телефоном, а тепер, пристебнувши велосипед перед потрібними дверима, поклав до «скриньки» на рамі шолом (теж яскравий, червоно-зелений) та, натягнувши маску, піднявся сходами на другий поверх. Почувши, що саме йому потрібно, менеджер лише здивувався:

-І це усе?

-А що вас дивує?

-Ну … зазвичай купують … чи не цілий комплекс апаратури. Ви ж, певно, збираєтеся … у похід? У дикі місця?

Добре, подумав клієнт, що він під маскою ще вік визначити не може. Ольгерда Гніздило дехто не сприймав серйозно через молодість. Щоправда, це, кажуть, минає… Але краще, коли це не кидається у вічі, принаймні, іноді. А так – іще й окуляри створюють все ж більш серйозний образ, круглі, невеликі. Однокурсник, який не любив Ольгерда, якось зауважив, що вони схожі на пенсне Берії.

-Ну … можна й так сказати, але я знаю, що мені потрібно.

І от вже у його руках коробка із унікальним у своєму роді смартфоном. Єдиною моделлю, де можливість користування звичайною мобільною мережею поєднана із супутниковим зв’язком. Та й підключення здійснили швидко, хоча, звичайно, розпакувавши покупку вдома, йому доведеться розбиратися із новими для себе функціями. Та менеджер все ж умовив покупця придбати ще один корисний гаджет – поєднання пауербанку із зарядним пристроєм на сонячній батареї. Звичайно, заряджати таким чином можна й будь-який інший апарат.

Саме з номера оператора супутникового зв’язку й телефонував вчора Володимир. Та коротко сказав про смартфон, а вже Ольгерд швидко знайшов дані про цю єдину модель. А тепер придбав, - зробивши символічний крок, і для родича, і для себе самого. Тепер відмовитися вже не зможе, і не лише тому, що тоді даремно витраченими виявляться більше, ніж півтори тисячі доларів. Справа, казав собі Ольгерд, не у грошах…