V

Зараз все це лише у його пам'яті. Він дивиться на праве крило війська, яке очолює. Біля тисячі безродних пастухів, близько трьох тисяч професійних воїнів, та купа просто бажаючих розбагатіти. Вони прийшли до нього самі. Серед ночі Арей прокинувся від непевного сну і відчув тисячі душ, що кликали його. Колись так само кликали Ареса у добу відчаю, а потім жаліли, що він приходив. Вони кинули перед ним своєю зброю, і здригнувшись від цього звуку Арей подумав, що людська частина у ньому геть стерла бажання воювати заради війни. Він ненавидів робити це просто так. Але чому у темряві звук падаючої зброї видався йому до болі знайомим? Він вихоплює поглядом чорняву Афіну в бронзових обладунках зі шрамом на лівій щоці - вона тут, бо вважає що Темні землі по-праву належать людям, і таких як вона набереться ще не один десяток. Невисокий і кульгавий Агейос з Фракії втратив у минулій війні свою сестру. І таких теж набереться не одна сотня А Ейгл з гористого Епіру -зеленоока і жорстока просто любить цю справу.

- Ми йдемо з тобою, не тому що в твоїй крові сила наймститішого і найжорстокішого бога, хоча я йду саме тому.-голос Ейгл похмурий і в ньому майже завжди чується виклик-А тому що ця сила здатна знищити в нас тих, хто ріс у тісних палацах Беотії, і тих, хто мирно спить ночами замість того, щоб воювати. І серед Темних земель ми станемо нащадками загиблих богів. -Арей опустив голову, щоб ніхто не помітив як він посміхається. Пафосні промови -це було не про нього, а казати правду, як думав Арей не мало сенсу, бо всі все одно знали на що йдуть.

Якщо подивитися на свої руки, то можна побачити як з кінчиків пальців висходить ледь помітна та сама криваво-чорна імла. Саме так відбувається коли Арей готовий нести смерть, користуючись не лише вміннями які здобув будучи звичайною людиною. Темні землі стеляться перед ними випаленим грунтом вкритим товстим шаром попелу. Арей відчуває як він потрапляє в сандалії - м'який і хрусткий - і долає відчуття нудоти від розуміння чим був цей попіл кілька десятків років тому. Він нахиляється і розтирає жменю між пальцями. Встає і обводить поглядом військо. Всі хто потрапляв сюди зникали. Майже кожен рік царі Еллади збирали війська і назавжди залишалися тут наче поглинуті морським вітром, що дув на кордоні з цими землями -вологий і холодний. Але все ж таки бажаючих повернути цю землю не меншало. Напоєна давнюю силою богів вона могла дати надто багато, і з таки же успіхом забрати все. Він не знає що каже в цей момент Артеміда в півколіметрі звідси, та чи хоче він насправді це знати.

- Я не знаю чого ви шукаєте. Не знаю що ви сподіваєтесь знайти тут. Але я знаю, що тут те що залишилось від них-тих хто відвернувся від нас, тих хто став проти нас. Я не знаю що нас тут чекає. Але все ж таки не бачу причин не дізнатися!-його голос розчиняється у переддощовому повітрі. Арей розуміє - його слова можна трактувати по-різному. Але тим не менш військо видає бойовий клич і ступає крок за ним. Арей бачить як повітря ледь-ледь тремтить, а вітер сильнішає, підіймаючи попіл.

Холод сковує простір досить швидко. Арей стискає меча - більш ніж впевнений що зараз всі позаду відчувають те ж що і він- болючу, в'язку і липку порожнечу. Яка вже ніколи не відпустить. Повітря сяє і відсвічує глибоким фіолетовим кольором, коли вони йдуть далі. Юнак обертається і бачить що позаду над зеленим простором під похмурим небом м'яко стелиться туман наповнений спокоєм і запахом шафрану, але тут серед цих мертвих земель повітря сухе, важке і якщо сильно вдихнути- відчуваєш як пил осідає в легенях. Холод панує тут завдяки хмарам, які насправді виявляються сніговими. Арей дивиться на хрусткі білі сніжинки що повільно, але наполегливо починають осідати на його шкіру. Навколишня тиша здається несе в собі щось глибоко жахне.

-Щось тут не так. Ви відчуваєте це? В повітрі! -каже Арей зустрівшись поглядом з Ейгл-та дивилась невдоволено, він розумів що вона має на увазі-нічого з першим же кроком промовляти такі слова. Слідуючий крок Арей зробив скоріше автоматично. Білий сніг і попел набуває червого кольору -меч Арея врізається в тіло потвори яка виринула перед ним - вища за Арея. схожа на первісного Тифона, але з трьома головами, покрита лускою-на мить він відчув запах водоростей і солоного моря-з риком вона впала забризкавши кров'ю його білий хітон і обличча Ейгл - криваві волокна змішались з грунтом і зникли в землі залишаючи на ній чорні смоляні сліди. -Вони тут.-каже Агейос дістаючи меча. Арей відсторонює його вбік і подається вперед.

- Це потвори прислані залишковою силою Аїда! -лице Ейгл наповнилось відразою і жахом.

- Посейдоном. Це сила Посейдона.-заперечив Арей. Його голос губиться у високих скрипучих звуках - чудовиська, немов виткані з підземного світла, яке спотворилось земним сонячним промінням, а тепер ще й снігом з'являються нізвідки,- вони ковзають між людей задіваючи їх-і ті падають скривавлені на землю, мечі в змозі зачіпити їх лише в секунду коли вони неочікувано стають матеріальними. Смоляні сліди залишаючись на шкірі пропалюють її. Поле наповнюється криками і безладом. Меч Ейгл від смоли, що потрапила на нього стає крихким і неначе іржавим.

-Вони не з плоті!-кричить Арей і закриває очі щоб задіяти свою силу, ігноруючи пекучий біль, що поширився лівою рукою- смола дістає здається до самих кісток- одне зусилля і кілька монстрів закручені червоним вихором зникають у холодному повітрі. Кілька чудовиськ тремтять і зливаються з навколишнім божевіллям - голови собак, коней, луска, ікла і криваві волокна розсипаються і знову з'єднуються- але вже у вигляді великої чорної плями, яка розривається і осідає імлою на землю. Ті що вижили злякано дивляться на Арея - він ніколи не застосовував силу перед звичайними людьми.