ІV

Нічого так не тішить Арея у відсутність Артеміди, як відчуття сили – холодна рукоятка меча, вібрація, яка проходить тілом, сталевий запах небезпеки змішаний з терпким запахом шафрану, який здається постійно лишається на ньому, бо так пахне волосся Артеміди, її засмагла золотава шкіра. Усі м’язи напружуються – сила батька огортає його і вторить усім рухам – криваво-чорна імла потріскує наче наповнена колючими пісками величного Єгипту. Стискаючи меча Арей думає про те людське що є в ньому – вразливість і страх, які він з часом перетворив на своєрідну особливу силу-вона подарувала йому чутливість і гостру реакцію на будь-які подразники. В битві це неабияк компенсує напівбожественне походження.

Артеміда захотіла очолити ліве крило війська. Арей не може сконцентруватися - дивиться на густі дощові хмари, які затягували небо-немов нагадування про залишкову силу богів що готувалася дати відсіч. Але вони давно мертві і їх сили блукають в царстві Кроноса шукаючи втілення, але знаходячи лише порожнечу. Не забувай про те, що їх немає -думає Арей. Він закриває очі і бачить попелясто -кривавий пил що застиг у повітрі. Це і є сила його батька. Саме вона у момент битви робить його майже невразливим, і якщо контролювати це - здатна перетворити супротивника в ніщо кількома тріскучими ударами-тому скоріш за все здасться що це торнадо зі скляного піску з'явивилося з-під землі по його душу. Тривога піднімається з сонячного сплетіння і губиться десь у підсвідомості породжуючи страх-схожий на ту саму безодню біля якої вони з Артемідою прийняли рішення про початок війни. Він думає про те, що Артеміда відмовилась від своєї сили. Відмовилась від тієї темряви яка перетворює все живе на царство холоду і болі. Відмовилась від спадку Аїда. Тому в битві вона буде звичайною людиною. Повсякчас Арею здавалося що він не з напівбогинею, а зі звичайною смертною. Як він не намагався переконати її в тому щоб вона звернулася до тієї сили хоча б для захисту, вона лише насмішкувато посміхалася.

-Я в змозі і так себе захистити. Ти теж звертаєшся до сили Ареса лише в крайніх випадках. -кутики її губ опускаються. Арей бере її за руку відчуваючи холод срібної каблучки з дивним попелястим каменем. Він знає що всі вмовляння даремні.

-Нема сенсу стояти поряд у битві. Ти будеш постійно шукати мене поглядом, а я тебе. Так ми скоріше загинемо.-її голос низький і ламкий, як завжди перед битвою. Арей допомагає одягти їй обладунки. Артеміда в цей момент-саме втілення війни - золоте волосся зібране в дві довгі коси, очі потемніли до сіро-синього відтінку. Вона не реагує на його випадкові дотики, коли він поправляє її обладунки, але мимоволі закриває очі і здригається коли Арей цілує її.

-Добре. Я вірю що ти впораєшся.-каже Арей. В цьому випадку божественне походження допомогає йому не виказати жодним рухом, поглядом чи інтонацією свого занепокоєння. Лише твердість і рішучість.