ІІ

            Вологе повітря і гладка, як скло галька узбережжя. Арей сидить біля темного гроту печери і начищає зброю – він думає про Темні землі. Досі йому ввижаються червоні шати в які буде вбрана Артеміда. Але в його думках поступово визріває план, як відмовити дівчину від цієї затії. Пояснити їй, що правителями потрібно ставати у крайньому випадку. Зараз там мертва земля. Богів давно нема.  Випалені Темні землі простяглися на захід від узбережжя моря до самого підніжжя Олімпу. У Золотий Вік боги розширили володіння Олімпу далеко за його межі –в тому числі на землю, що належала перш за все людям. Двадцять років тому у рік, наповнений туманами численні діти–напівбоги вирішили покласти кінець пануванню батьків і велика війна, де люди стали з напівбогами заодно призвела до гибелі Олімпу. Золото і теплий мармур змішалися з морським повітрям розсипавшись в пісок. Тепер величні боги перетворилися на неконтролювану силу-вона, як у колись у первісні часи снувала туди- сюди у царстві Хаоса, шукаючи шлях до матереального втілення, але знаходила лише порожнечу. Здавалися тогорічні тумани принесли з собою не лише поразку богів, а й байдужість Всесвіту. Замкнуті в порожнечі і майже забуті. Як би це не було абсурдно, але ненависть напівбогів і людей зробила свою справу.  

            Арей в дитинстві вірив, що в його жилах і справді тече божественна кров- йому розповідали про це ті, хто виростив його, і то була правда, як він зрозумів пізніше коли взяв до рук меча, але яка в тому користь, коли все це довелося би використати для служби земним правителям. Він хотів цього найменше. Після великої війни людей і напівбогів залишилося не так і багато, тому кожен змушений був або володіти зброєю або вирощувати їжу. Тікати з загону таких воїнів як він, було важко, але можливо, і він досі пам'ятає як під ногами приминалася трава, як полудневе сонце обпікало шкіру, і як він приєднався до дивної компанії Селени і Зенона, які грабували царських найманців. Зенон був з родини пастуха і жриці, яка після гибелі Аполона покинула храм, збудований на його честь. Він не хотів продовжувати справу батька, а грабунки і підступи припали йому до душі. Старша за нього на кілька років Селена-невиского зросту з проникливим поглядом зелених очей мала силу своєї бабусі Гекати і у простих смертних застигала кров коли вони зустрічалися з нею поглядом. Арей нічого не відчував спілкуючись з нею –її сила губилася в його, неначе підземну темряву поглинали звуки битв і одвічний жах.

Арей зустрів Артеміду коли готувався до нового завдання – треба було проникнути до  місцевого царя і викрасти його дозвіл на золоті копальні. Саме тоді він побачив, як якась висока дівчина з силою вириваючи меча з рук цього самого царя показувала улюблений прийом Арея –випад збоку. Він досі пам'ятає її тонкі пальці і блиск в блакитних очах – він на відстані відчув її силу-холодна імла золотавого кольору, що несе з собою відчудженість і невідворотність-його пройняв мороз по шкірі-певно те саме відчували смертні зустрівши Селену або його самого. Але та її сила була неначе замкнена і навмисне забута дівчиною. Царя вчити довелось недовго. Дівчина впізнала Арея.

Поступово він згадував як трохи знав її в глибокому дитинстві. Вона була войовничішою за нього і ніколи йому не поступалася у поєдинках на відміну від інших друзів, які знали чий він син і побоювалися його.

-Може будеш частіше битися з тим, хто тебе не боїться? - Її світле волосся завжди розкуйовджене, вона нападає на нього з іграшковий мечем, а потім різко відступає.

-Але це блеф, Арт! - кричить Арей та Артеміда заливається сміхом, біжить вздовж висохлої ріки -пожухла серед літа трава боляче дряпає шкіру, і несподівано штовхає його сзаду. Цю тактику вона полюбить, і буде застосовувати дуже часто. Помилковий відступ. Чому б і ні. І коли через десять років вони знову зустрінуться, вона битиметься так само. Лише її надто тонка фігура, ноги і смаглява шкіра час від часу будуть відволікати його. Але нічого не поробиш.