Глава 4

  Велика зала Академії приголомшувала. Навіть після гігантського подвір’я це місце здавалося серцем іншого світу. Високі стрілчасті склепіння губилися десь у напів темряві, де повільно дрейфували магічні сфери, схожі на маленькі сузір’я. Стіни були прикрашені гобеленами, що рухалися від невидимого вітру, а повітря тут було густим, насиченим запахом воску, старого пергаменту і… електрики. Так пахне повітря перед грозою, коли волосся стає дибки.

  Ми всі — налякані, збуджені, втомлені — юрмилися біля входу.
— Дивись під ноги, — прошепотіла Альта, смикнувши мене за рукав.
  Підлога була суцільною мозаїкою з білого мармуру. У самому центрі зали сяяло ідеальне коло, від якого розходилися п’ять широких променів, ділячи приміщення на сектори. Кожен сектор мав свій колір, свою енергію і свою долю:
Жовтий, Синій, Червоний, Зелений і глибокий, майже чорний, Фіолетовий.

  Над колом, ігноруючи гравітацію, висів Великий Кристал. Він був вищий за людину, прозорий, як сльоза, і пульсував внутрішнім світлом. То спалахував, то згасав, наче дихав разом із нами. Я зловила себе на думці, що він живий. Що він розглядає нас, оцінює, зважує наші душі на невидимих терезах.

  Старий маг у синій мантії, розшитій срібними нитками, підняв руку. Гомін миттєво стих. Тиша стала такою дзвінкою, що я чула власне серцебиття.
— Сьогодні Великий Кристал визначить ваш шлях, — його голос прокотився луною, вібруючи в грудях. — Він вкаже на вашу стихію. Пам’ятайте: Кристал бачить суть, яку ви, можливо, ховаєте навіть від самих себе. Він ніколи не помиляється.

  Першим викликали високого хлопця з гострими рисами обличчя. Він ішов до кола напружено, стиснувши кулаки.
Щойно він ступив у центр, Кристал спалахнув агресивним червоним світлом.
— Факультет Бойової Магії! — оголосив маг.
Зал вибухнув оплесками з боку червоного сектору. Там сиділи студенти в багряних плащах гучні, впевнені. Це була еліта сили: вогняні кулі, силові щити, атака. Хлопець полегшено видихнув, його плечі розслабилися, і він гордо пішов до своїх.

  Наступною була дівчина в простій сукні. Вона тремтіла, як осиковий лист. Кристал огорнув її м’яким, теплим жовтим сяйвом. Воно нагадувало світло домашнього вогнища.
— Руни та Артефакторика! — пролунав вердикт.
  Побутова магія, створення амулетів, захист дому. Дівчина засяяла щасливою посмішкою — це був безпечний, шанований шлях. Жовтий сектор зустрів її привітно.

Третім пішов юнак в окулярах. Кристал видав холодний, чистий звук і засяяв синім.
— Магія Простору та Часу!
Натовп шанобливо притих. Синій сектор — це портали, дзеркала, ігри з часом. Там навчалися інтелектуали, ті, хто міг відправити тебе на інший кінець світу клацанням пальців.

— Альта, дочка Вейнарі!
  Моя нова подруга глибоко вдихнула.
— Ну, з Богом, — шепнула вона і рушила вперед.
  Кристал миттєво відповів їй насиченим зеленим кольором. Залом рознісся запах свіжоскошеної трави та лікарських трав.
— Цілительство та Зіллєваріння! — схвально гули студенти. Найблагородніша професія — і найнебезпечніша, якщо знати, як зварити отруту. Альта підморгнула мені й побігла до зеленого сектору.

— Літар, син Рейнора!

  Перевертень вийшов уперед, розправивши плечі. Він насолоджувався увагою. Кристал, здавалося, ледь стримав потік енергії і вибухнув стовпом червоного вогню. Жар дійшов навіть до мене.
— Бойовий! — вигукнув Літар, переможно піднявши руку, і червоний сектор заревів, вітаючи свого.

  Черга поступово дійшла до кінця. Залишилося лише кілька людей.

  Я подивилася на фіолетовий сектор. Він був найменшим. Там сиділи студенти в темних мантіях, вони майже не розмовляли, їхні обличчя були блідими й зосередженими. Темна магія. Потойбіччя, прокляття, смерть. Їх боялися. Їх поважали, але обходили стороною.
— Ліна... — маг насупився, дивлячись у сувій. — Просто Ліна.
Я зробила крок. Мої кеди зрадницьки рипнули по ідеальній підлозі. Сотні очей вп’ялися мені в спину. Я відчувала себе комахою під мікроскопом.
— Не бійся, — прошепотіла я сама собі, хоча ноги були ватними.

Я ступила в коло.

Холод.

Потім жар.

Потім відчуття падіння в безодню.

Кристал завис наді мною, мовчазний і грізний. Секунда. Дві. Три.
У залі почали шепотітися. Хтось пирснув зі сміху.

«Він не працює. Я звичайна. Я порожнє місце», — паніка стиснула горло крижаною рукою.
І раптом Кристал видав гудіння.

Це був не звук, це була вібрація, від якої затремтіли вітражі.
Сліпучий спалах — і мене ніби розірвало на шматки.
Жовтий — тепло і затишок.
Синій — холодний вітер вічності.
Червоний — лють і вогонь.
Зелений — гіркота полину і життя.
І... Фіолетовий. Крижаний дотик потойбіччя, від якого серце зупинилося на мить.
Усі п’ять променів вирвалися одночасно. Вони закружляли навколо мене шаленим торнадо, сплітаючись у сліпучо-білий кокон.

  Зала вибухнула галасом.
Студенти посхоплювалися з місць. Викладачі подалися вперед, не вірячи своїм очам.
— П’ять?!
— Вона має всі кольори?!
— Це неможливо!
— Дивіться, фіолетовий! Вона темна?!
І цей галас розрізав голос, сповнений люті.
— Брехня!
З червоного сектору вийшов Дрімм. Навколо нього повітря тремтіло від жару, очі горіли розплавленим золотом.
— Як вона сміє?! — його голос гримів, як каменепад. — Звичайна людська дівка? Повний спектр? І Темна магія?! Це привілей вищих рас! Це блюзнірство!

Він зробив крок до кола. Я відчула запах гару. Він був готовий спопелити мене прямо тут.
— Вона небезпечна! — закричав хтось із фіолетового сектору. — Кристал помилився!
Кристал засяяв ще яскравіше, захищаючи мене силовим полем. Але Дрімм не зупинявся.
І тоді моя Книга, яку я досі притискала до грудей, стала нестерпно гарячою.
Вона вирвалася з моїх рук, злетіла вгору і розкрилася з гучним хлопком.
Сторінки зашелестіли голосно і швидко. З них вирвалося золоте полум’я, яке затьмарило навіть світло Кристала. Сяйво виливалось в повітря.