4 -

Хлоп так і лежав, а старий все наступав (відсуваючи тварюку)...Тварюка трохи розгубилася й на долю секунди козацький меч знову зблиснув, неначе відбивши магічну атаку маленький парканчик прогнувся. Паркан та стара халупа...

Тож, про чоловіка. Про нього мало що писали багато інформації мали люди, але приховували. Був факт заснування однієї великої бібліотеки та факт про створення нашого письмеництва.

 У цей момент коли змужніла рука людини спритно відклонилась від кігтей, та ступила крок уперед, книгу віджбурнуло. На обкладинку Шевченка потрапив пісок й чоловік з мечем закрив очі від бруду.

  - Просто не підпускай його до себе.

 Жіноче тіло намагалося дихати, але виходило щось погано.

 З'явилося відчуття страху. Вона намагалася пошвидше зіп'ястися на ноги та повернути свою книгу. Вона так і не змогла придивитися, що було поряд з Максимом та чоловіком зі зброєю.

 Тварина чи людина? Ні, дещо інше. Небезпечніше та страшніше...

 Руки як ті лапи, а очі мовби безцвітний місяць. Тулуб та шия у нього були, але були вони надто добре приховані під одежою, а от гострі кігті бели немов у мерцях... Колір мали яскравий, та й на лапах чи то пальцях щось виблискувало, хоча обличчя було видовженим, а одна зі сторін біля правого вуха якась викривлена. Його чи то били, чи то намагалися чимось припекти. Обличчя його розвернулося й очі її ширше розкрилися, його зіниці перехопили її рух й вона знов гепнулась на сиру, брудну землю.

 Прикриваючи мітку, вона все намагался докричатися до хлопця. 

 Якщо притягнути книгу палицею, то у них є шанс. Одне зі священих писань може й допоможе проти вітру.

Горе-воїн притримував однією рукою розірвану одежу у плеча, а іншою тримав окровавлений меч.

 А їй нічого не залишалося, як піти на дуже "Негарну" ідею. Ще один камінь потрапив біля Максима, а ще один потрапив куди треба.

 Хлопець, сказав би все що про неї думав, але Макс лишень прятав голову, йому вдалося повернутися.

  - Не підпускай та зроби декілька кро..

  - Га!?!

Напевно від відклику та ору Макса усі янголи пали з найбільших хмар. Небо потемнішало.

  - Кажу, треба книга... Книга там... Просто під...

  - Та що ти там мелеш? Ти пришелепкувата !?

 Кусіль паркану вирішив познайомитися з Максимом, але Максиму пощастило.

  - Гей, діду! Зовсім хворий, ти шо виробляєш, я...

  - Тільки доторкнешся до... цієї книги... Хряск і я тебе - схоже Мазепа був налаштований надто серйозно.

 Хряск і чудовисько підпригнуло.

 Напів-людина гиготнула. А Іван Мазепа, глибоко зітхнувши, випрямився на увесь зріст.