Частина 2

Мслада саме накидала по мисках кашу, а тітка розказувала як Ликерю дівкою мало не засватав війт Крумлова, як на подвір'ї залунали крики. Гавкав нестерпно старий пес, лепетувала сусідка з чоловіком. 
Вони з тіткою вибігли на двір, перед воротами топтались з десяток коней з вершниками:

-ханські воїни, - шепнула Мслада тітці, яка залишивши її за спиною, сміливо пішла на зустріч чужинцям. То справді були ординці - високі чорні коні, смугляві вершники з гривами, певно більшими й темнішими чим у їх кобилиць.

Про те, що їдуть ханські данники , Мсада дізналася у війта, куди ходила як помічниця старої знахарки Драги. Та добре знала тітку Ладу, от й взяла її племінницю в помічниці, то додивитися щось, чого не бачили старечі очі, то назбирати трав, бо в старої спина болить. У війта хворіла трирічна молодша донька от і посилав він по Драгу що дня. З нею приходила і Мслада - у хворих роботи було небагато, знахарці допомагали й догоджали в кожній хаті, тому в війта біля неї крутилось його четверо старших доньок та й ще й дружина. А Мслада, тільки слухала - стоячи в передпокої чи крутячись між дворовими слугами, годуючи собак. Війт злився, ординці їхали, платити не хотілось. Вже значить приїхали. Чому тільки в них під хату?

Мслада залишилась на подвір'ї, слідкуючи як тітка вийшла за ворота. Сусідка ж, голосячи, кинулася до Мслади:
- ой, Мсладлочко, горе яке сталось, горенько, - жінка впала їй на руки, заливаючись слізьми, - як в вам тепер жити. 
Мслада залишилась стояти, наче статуетка, поки сусідка не пішла, покликана мужем. Аж тоді їй вистачило сміливості підійти ближче до чужинців та тітки. Двійко чорних коней було запряжено в звичайний сільський віз, що зовсім не йшло до їхньої незвичної краси та грив, заплетених в косиці, в яких блистіли золоті прекраси. Гарно так блистіли, на вечірньому сонці. В возі на скирті соломи лежало тіло. Тіло проклятого всіма богами Генрика Младовича. По широких грудях та замурзаній вишитій сорочці розпливались прями свіжої крові.

Мслада тільки шумно набрала в груди повітря, бо дух сперло, наче тітка одягала її до цервки й шнурувала корсет, щоб " її дівчинка була схожа на тих міських паняночок". Підняла голову, тітка говорила з воїном, що поважливо зійшов на землю, залишивши коня незадоволено гребти копитом землю, здіймаючи хмарки попелу. В незнайомця був дивний голос, а тітка тільки хмуро дивилась в його бік. Мсладі стало страшно, покірності в цій жінці було ні на грам, а ординці від простої селянки такого не простять, щоб тільки залишили її в спокої.

- Корову значить? Корову та гроші за правидну душу? ,- Мсладі здалось, що останні слова тітка Лада виказала з єхидством, зовсім не характерним для жінки, що тільки стала вдовою,-
Ну, воля твоя, ординець, що мені до ваших звичаїв,  давай своє золото, давай що хочеш. 
Тітка повернулась, нарешті окидаючи Мсладу оком: " Йди, любонька, звідси. Поклич пана ксьонза."
Мсладі ж тільки дай волю втекти, від ординців цих незрозумілих, тітки та й тіла цього проклятого, прийми Боже, все-таки його душу, Генрика Младовича.