6 глава

6

Уночі, напередодні відправки ешелону, Георгій з Морузовим зустрілися на вокзалі. Залізничний вокзал у Яссах завдовжки 133 метри мав 113 приміщень і був одним з найперших пасажирських вокзалів у Румунії. Його було збудовано німецькою компанією на чолі з Віктором фон Офенгеймом 1869 року. Архітектурно будівля нагадувала Палац Дожів на Гранд-каналі у Венеції.

Вони зайшли до ресторану. В залі, неначе перед підготовкою бенкету, стояла метушня прибирання, переставляння меблів та суперечки адміністратора з офіціантами.

— Ну що, обстановка буде урочистою. Завтра тут міністр фінансів підпише з Мосоловим спеціальну угоду. Росіяни гарантують безумовне збереження вантажу під час транспортування та майбутнього зберігання.

— Цікаво виходить: театр нам будують французи, вокзал і залізницю —  німці, у війні допомагають росіяни. А що ми? — Г еоргій запитально подивився на Морузова.

— Ми? Ми піднімаємо румунський прапор, що кровоточить від ран героїчних солдатів, як написала газета «Neamul Romanesc».

— Дуже поетично. Скільки вагонів буде в ешелоні?

— Гаразд, повернімося до прози. 17 вагонів із золотим запасом країни, що кровоточить. Ешелон стоїть на запасній колії і охороняється нашим батальйоном. 3 вагони із золотом ми вирішили залишити у Яссах на «чорний» день. — Береженого Бог береже. А що потім?

— Рано-вранці маневровий локомотив віджене ці вагони до станції Градждурі. Там ми визначимося, що робити далі з майном Національного банку.

— Які мої дії завтра?

— За описом, в ешелоні 1738 ящиків. До них додаються два ящики з коштовностями королеви. Ти їх і привезеш для передачі. Далі простий фокус. Замість ящиків з коштовностями в останній момент передаємо ящики з королівським кухонним начинням.

— Гладко було на папері, та забули про яруги, як казав начальник штабу нашого батальйону.

— Не каркай. Після того, як спеціальний потяг відправиться у далеку путь, ми обговоримо деталі другої частини операції по відправці справжніх коштовностей у більш надійне місце.

Зранку у комендатурі Георгій не почув від Санду звичного бадьорого «Бажаю здоров’я!».

Замість того циган сумно промовив:

— Я рукавичку загубив.

— І що мені тепер робити? Віддати тобі свої?

— Рукавичку загубити —  до лиха, це циганська прикмета.

— Більше ти нічого не загубив?

— А ще у мене уві сні циганка намагалася забрати гаманець.

— Яка несподіванка! Це теж циганська прикм ета?

— Так, недобра.

— А у тебе є гаманець?

— Ні, я його тоді теж у карти Штефанові програв.

— Ну, значить, усе добре. Тобі, як пролетарію, більше втрачати нічого. Для супроводження цінностей комендант виділив додатково вантажний автомобіль з відділенням солдатів. Ти —  старший. Перекур 10 хвилин і виїжджаємо весело та відважно до резиденції королеви по ящики.

У цей момент вартовий відкрив ворота, автомобілі в’їхали у двір і зупинилися прямо перед головним входом.

Георгій зайшов всередину і пройшов до зали, де на нього очікував секретар. Санду слідував за ним на чолі комендантського відділення. Поки капітан розписувався у зошитах,

чотири ящики солдати винесли до автомобілів.

— Ці два кладіть на заднє сидіння «Рено». А ці — д о багажника. Тільки обережніше, ви ж не цеглу вантажите, — Санду віддавав розпорядження суворим єфрейторським тоном.

Ящики були пронумеровані. Дорогою Георгій проінструктував єфрейтора «до сліз». Санду написав під диктовку капітана на шматочку паперу номери ящиків з коштовностями і поклав її до нагрудної кишені шинелі.

Капітан вийшов, тримаючи у руці теку, тиснену королівським гербом. У ній знаходилися документи для передачі російській стороні. По одному примірнику опису лежало у кожному з ящиків.

— Усе готово? — з вернувся він до старшого вантажної команди.

— Так точно, пане капітан, —  єфрейтор віддав честь, випнувши груди колесом, чим викликав усмішки та уїдливі кпини солдатів, що стояли біля другого автомобіля.

— По місцях! —  Георгій сів на переднє сидіння. Санду примостився позаду, охопивши верхній ящик, наче дівчину, лівою рукою.

Велика привокзальна площа була заповнена вантажівками, санітарними автомобілями та фірами. Біля перону стояв ешелон, що прибув з фронту. Тривало його розвантаження.

Побачивши вільне місце, водій «Рено» наддав газу і мало не зачепив фіру, що від’їжджала. Кучер пригрозив кулаком. Не звертаючи на нього уваги, водій різко викрутив кермо і зупинився біля тротуару метрів за 50 від входу до приміщення.

— Добре дошли, —  по-болгарськи відреагував на його маневр Санду.

Другий автомобіль зупинився навпроти, перекривши рух.

— Чекайте на мене, від машин — н і на крок!

Йдучи до центральних дверей, Георгій раптом відчув стан, який з ним траплявся на фронті у моменти загрози, що наближалася.