5 глава

5

О дев’ятій ранку Георгій уже чекав на Морузова у холі готелю. Всівшись у кутку у м’якому кріслі, він із цікавістю спостерігав за ранковою метушнею високопосадовців- мешканців готелю. Чисто виголений, у випрасуваному строї, він своїм зовнішнім виглядом цілком вписався до цього кола обраних, хоча на душі було паскудно.

Стоячи вранці під гарячим душем і потім, голячись англійським клинковим лезом

«ROXO», виготовленим мануфактурою «Marsh Brothers & Co» з гравіруванням мальтійського хреста на полотні, яке разом з іншими туалетними аксесуарами він дістав із саквояжа, Георгій пригадував ранкове вмивання у лісі із закоптілого казанка…

Тепер він споглядав поважних чиновників, які віддавали накази своїм помічникам; міністрів, чиї світлини часто вміщувалися на газетних шпальтах, і намагався зрозуміти, чи почуваються вони винними в усьому тому, що відбувається за стінами цього респектабельного готелю.

11 грудня у Яссах було сформовано уряд національної єдності. Лідер лібералів Бретіану знову очолив його, тож більшість міністрів зберегла свої посади і портфелі. Ідея відповідальності та покарання винних за втрати національних територій, неготовності армії до війни, загибелі сотень тисяч людей, що висувалася деякими опозиційними партіями, була розцінена більшістю як несвоєчасна. Про те,

як багато хто з них під час евакуації «опікувався благом народу», Георгію переповів за вечерею Морузов.

У той час, як мобілізовані, через відсутність вагонів, змушені були йти пішки до Молдови, вмираючи на етапах, міністр сільського господарства перевіз 17 вагонів з особистим майном. Їх превосходительства відправляли до нового місця служби усе необхідне і навіть фіри з порожніми бочками з-під вина. У Яссах «розквітнув» «чорний ринок». Як наслідок — запалали державні склади, де зберігалися різні товари, продукти харчування та боєприпаси, аби приховати крадіжки та махлярство.

Від сумних думок Георгія відволік збуджений голос швейцара при вході. Він загороджував широкими грудьми прохід і намагався виштовхати за межі закладу вельми підозрілого гостя, який, розмахуючи руками, вимагав, аби його миттю пропустили. Це був Санду. Щоправда, зовнішній вигляд його від учорашнього вечора дивно змінився. Шикарне зимове пальто, хоча й учорашньої моди, було відсутнє. Те, у що він був одягнений, нагадувало пальтечко жебрака з паперті, роздерте у кількох місцях. Замість котелка, на голові, явно не за розміром, сиділа кучма візника. Від стусанів швейцара вона з’їхала йому на очі. Під правим

оком вигравав свіжий синець.

Георгій встав і пройшов до місця події.

— У чому справа? — в ін суворо звернувся до доглядача порядку.

— Пане капітане, ця рвань преться до готелю, а у нас суворий наказ —  сторонніх не пускати.

— Цей відвідувач до мене. — Н а здивований погляд швейцара він пояснив: — Це таємний поліцейський інформатор, замаскований для проведення операції.

Потім ще суворіше звернувся до «інформатора», що збуджено кліпав очима:

— А ви — п ройдіть за мною для проведення інструктажу. І не перечити!

Георгій вийшов із готелю. Затримавшись на кілька секунд на широкому ґанку під залізним козирком, поглянув на автомобілі, що стояли перед готелем. Два з них були урядовими і один — в ійськового відомства. За ними стояли дві коляски з візниками.

Санду покірно дріботів слідом.

Вони дійшли до рогу будівлі, звідки можна було побачити автомобіль Морузова, що мав під’їхати.

— Ну, і де ваш монокль, пане секретний агенте? Як ви без нього постанете перед королевою? —  запитав Георгій, повернувшись до молодого цигана.

— Це все Штефан, — с пробував було виправдатися Санду. —  Його батько хворий, і якщо він помре, то Штефана коронують. Він і за Маріцою упадає, і у карти грає нечесно.

— А ти не махлюєш? Так ось звідки у тебе знак доблесті під правим оком!

Звук гальмуючого автомобіля перервав їхню суперечку. Він зупинився поряд з ними, передні двері відчинилися, і Морузов вийшов із машини.

— Бажаю здоров’я!

Георгій козирнув у відповідь і, знявши рукавичку, міцно потиснув простягнуту руку.

— А це що за барон у вигнанні? — М орузов невдоволено поглянув на Санду.

Від його колючого погляду той втягнув голову в плечі.

— Старих шкап так само крадеш, — п родовжив Морузов, —  чи перейшов на крадіжку дітей?

Від цієї фрази циганчук блиснув очима і, випнувши груди, зухвало відповів:

— Мої пращури стали армійськими циганами, так що дітей вони не їли і старих коней на шкуродерню не відправляли.

До історії циганського питання

У результаті гонінь цигани Західної Європи у ХІХ столітті сильно криміналізувалися, бо не мали інших можливостей здобувати собі прохарчунок.

Частина з них зуміла уникнути репресій, вступивши до армії у якості

солдатів або обслуги: ковалів, шорників, стайничих.

Пращури російських циган прийшли до Росії через Польщу з Німеччини, де здебільшого служили в армії або при армії. Серед інших циган їх називали