3 глава

3

Лише після того, як автомобіль виїхав за ворота в’язниці, Георгій почав розуміти, що вдалося уникнути того фіналу, який він собі уявляв. Від склянки гарячої цуйки він не сп’янів, а, навпаки, відчув, що життя повертається до його тіла. Тепер йому захотілося холодної прозорої води. Роздивляючись розкіш салону, він глянув на свої штани, які втратили в окопах уставний сіро-зелений колір, і цивільні черевики, що дісталися йому від жалісливої селянки в одному з сіл під час відступу. Тіло знову до нестями свербіло від вошей, що кишіли у спідньому. При Аристидові він не міг собі дозволити чухатися, як і при слідчому. На передньому сидінні вовтузився привид, схожий на циганчука Санду, у його реальність так само було важко повірити.

— Як я у такому вигляді зможу зайти до готелю? —  звернувся він до Аристида.

— А й справді. —  Заклопотано промовив той, —  у багажнику для тебе лежить капітанська форма. Документи офіцера особистої охорони королеви підготував Морузов, але тебе ж треба причепурити. Я про це якось не подумав. Можна, звісно, повернутися, щоб помитися, якщо хочеш, —  іронічно промовив він.

— А на мене які документи? —  почулося з переднього сидіння.

— Яка прикрість, про тебе не йшлося, цигане, — в есело промовив Аристид. — А  давай, ти будеш сином циганського барона.

— Я не можу бути самозванцем. Я волів би бути єфрейтором.

— Тобто ти готовий стати самозваним єфрейтором?

— Це лише для того, аби послужити на благо матері- королеви.

— Гаразд, ти будеш начальником військового цирку, який, на жаль, згорів.

— А може, краще начальником польового борделю?

— Тоді тобі слід піти служити до французької армії в Африці або до німецької поліції моралі.

До Першої світової війни пересувні воєнні борделі діяли лише в Африці. Французьке армійське керівництво намагалося у такий спосіб обмежити контакти солдатів з повіями, аби уникнути епідемії сифілісу в армії, який на той час був невиліковним. Під час війни будинки розпусти отримали режим особливого сприяння через можливості проведення в них санітарного контролю. Тепер же не схвалювався зв’язок з повіями- одиначками. «Іди собі до борделю: не усамітнюйся з вуличною повією!», «Не базікай на подушці!» —  закликали армійські плакати, нагадуючи ще й про необхідність дотримання військової таємниці.

Поліція моралі у німецькій армії виявляла у цьому питанні більшу педантичність і порядок. Час проведення з дамами регламентувався певним прейскурантом. Ціла ніч —  30 марок, 2–3 години у вечірній час —  20 марок, 1 година у вечірній час — 1 0 марок; будь-який період від 9-ї ранку до 6-ї вечора —  10 марок.

— Слушну думку ти підкинув мені, цигане. Бути тобі єфрейтором. Можна було б, звичайно, поїхати до шпиталю Червоного Хреста і провести вам, панове, банний день з дезінфекцією, але ми поїдемо до іншого місця. Там так само піклуються про душі й тіла стражденних.

— До монастиря? —  спантеличено запитав Санду.

— До борделю, — г олосно засміявся Аристид. — До Гортензії —  дав він команду водієві.

Той, мовчки, кивнув і став розвертатися.

Хвилин за десять автомобіль зупинився біля невеликого двоповерхового особняка. Ліхтарі біля нього не горіли. Вікна були щільно зашторені. Перед входом із мезоніном темнів доглянутий газон з акуратними клумбами, на яких обрізані кущі троянд були турботливо обгорнуті мішковиною.

— Прошу, панове, сміливіше за мною! — хвацько закликав своїх пасажирів Аристид. — А коньяк залиш в авто, він там тобі не знадобиться, — з вернувся він до Санду, побачивши, що той опустив пляшку до кишені шинелі.

Біля дверей Аристид натиснув кнопку дзвінка. Двері відчинилися. Їх зустрів чоловік середнього зросту кремезної статури, одягнутий у дещо поношений фрак. Він вклонився Аристиду і зі здивуванням поглянув на його супутників. Санду, в свою чергу, презирливо зміряв його поглядом.

— Прошу, проходьте, розташовуйтеся, мадам Гортензія зараз спуститься до вас.

Проходячи через хол, Аристид окинув себе поглядом у величезному дзеркалі й підкрутив кінчики пишних вусів. Георгій з огидою відвернувся від дзеркала. Санду з цікавістю вертів головою на всі боки, через що ледве не впав, заплутавшись у довгій шинелі.

Вони зайшли до затишної вітальні з ошатними віденськими меблями, картинами та «амурними» репродукціями на стінах, оббитих шовковими шпалерами блакитного кольору із золотистими ліліями. У центрі вітальні виблискував рояль. У кутку палав камін, на якому застиг годинник німецької фірми Густава Беккера, наче в музеї, символізуючи час, що зупинився.

Аристид сів на диван і, взявши з маленького столика, де стояв грамофон, кілька платівок, почав їх роздивлятися. Георгій і Санду підійшли до каміна. Циганчук простягнув руки до вогню і заплющився від задоволення.

— Який у нас гість! —  почулося згори. Дерев’яними східцями поважно спускалася мадам Гортензія у строгій чорній сукні, яка вдало підкреслювала її струнку постать.

Аристид устав і вклонився їй, потім ледь торкнувся губами простягнутої руки у довгій ажурній рукавичці.

— Незрівнянна мадам Гортензія! Ви, як завжди, саме зачарування!