Морфи.

Борис з Миколою затягли Макса в автомобіль, оділи наручники і стали чекати, поки той прийде до тями.
- О, оклигав!- вигукнув радісно "пасажир". - Як відчуття?
- Ти хотів поговорити,- сказав Борис, звертаючись до Макса,- говори.
- Ви мені вже надокучили як мухи влітку,- сказав Макс. - Ніби мені зайнятись більше нічим як гратись з вами. Деякі з вас ще можуть отямитись і зупинитись, а от Ви і Ви,- він кивнув на Бориса і "пасажира",- повинні залишити Харків і кудись виїхати. Рекомендую на Без Правил. Там місце саме для таких.

- Ти все сказав?- спитав Борис.
- Сказав я все, але от чи почули ви мене...
- А тепер я буду говорити, а ти слухай. - Борис був впевнений і задоволений собою. - Першим ділом передай керування своєю машинкою мені.
- Передаю керування Борису,- сказав Макс.
- І все?- здивувався Борис. - Тепер вона виконуватиме мої команди?
- Поки не передасте керування комусь іншому.
- Проїдь на 5 метрів вперед і повернись назад,- скомандував Борис. Автомобіль точно виконав команду.
- Хай він щось скомандує,- "пасажир" кивнув на Макса.
- Розвернись на місці на 180 градусів,- сказав Макс. Автомобіль і не ворухнувся. Борис розсміявся. Нарешті він повірив в свою перемогу. 

- Ну що, братва, прошу всіх в мою нову тачку,- урочисто запропонував він.
- Я поїду на старій,- сказав брат.
- Як хочеш, твоя інтуїція сьогодні на більше не заслуговує,- усміхнувся задоволено Борис.
- Може мені віддаси свою стару,- попросив Микола,- а то моя, сам бачив...
- Йому пред’яву висувай,- Борис кивнув на Макса.- Може в нього ця не остання. Щось він дуже легко її віддав.
- А навіщо вона йому в океані?- сказав "пасажир". - Чи в Лопані,- засміявся він, задоволений своїм жартом.
- Так чому ти так легко здувся?- спитав Борис Макса. - Навіть не пробував до моєї совісті апелювати, до гуманізму, справедливості?- він був в хорошому настрої і насолоджувався ситуацією. - Може б на мене подіяли розумні аргументи інтелігентної людини, я б розкаявся, виправився б, може й монахом став би, чи місіонером, десь в джунглях Амазонки памперси б міняв старим хворим туземцям. А ти позбавив мене цього щастя, не зробив нічого, щоб врятувати мене, навпаки, штовхаєш на подальші злочини. Тепер мені прийдеться ще й додатковий тягар взяти на свою і так грішну душу, маєток твій забрати.

- Так Ви ще й віруюча людина?- з цікавістю спитав Макс.
- Аякже! Я й у церкву ходжу.
- І що ж Ви там робите?
- Дякую Богу, що створив мене вовком, а не овечкою. Ну і прошу послати мені вдалого полювання. 
- Ясно, але Ви даремно ігноруєте мої слова,- спокійно сказав Макс.
- А він мені   подобається!- вигукнув Борис,- сидить в гімні, а головку гордо тримає, я з задоволенням поговорю з ним ще й у нас в штабі.

- А може поїдемо зразу до нього,- запропонував "пасажир",- може він не тільки щедрий, а й гостинний. Думаю він же не проти запросити нас. Тож чому б не скористатись його гостинністю.
- Куди нам спішити? Ми ще не знаємо, що там може нас чекати. А в нас він все розкаже, покаже, пояснить, ми підготуємось як треба. Розкажеш же про свій маєток?- майже лагідно запитав Борис, дивлячись на Макса. Той мовчав.

- Він не заперечує,- підсумував Борис. - Їдемо спочатку на Харків. Їдь попереду,- сказав він брату. - І отримає кожен по інтуїції своїй!- підняв він вгору пальця. Машини повільно обминули воронки від мін і поїхали в напрямку Харкова.
- Що там в тебе в маєтку ще є інтересного?- поцікавився "пасажир".
- Багато чого, не розчаруєтесь, скучно не буде,- відповів Макс.

Хтось зайшов в кімнату. Дая підняла голову і завмерла від радісного здивування. То був батько.
- А хто в машині?- спитала вона,- голограма?
- Як же вони заволокли голограму в машину і наділи на неї кайданки?- відповів питанням батько.
- А хто ж там?
- Ти.
- Що значить я?
- Дивись.

Дая повернула голову від батька до монітора. Автомобіль зупинився, розвернувся і вирушив додому.
- Стій!- закричав Борис,- Зупинись! Назад! - але автомобіль не зважав на його слова.
- Ану зупини!- "пасажир" замахнувся на Макса, але так і застиг з піднятою рукою. Прямо на очах Макс почав змінюватись, перетворюючись на Даю.
- Як це не по-джентельменськи замахуватись на даму,- сказала та. - Щось мені ваші браслети не подобаються, та й завеликі для мене,- наручники сповзли з її тонких рук. - Так куди їдемо, панове, на Харків, чи в маєток?
Всі мовчали, не маючи змоги й ворухнутись.
- Бачу у вас тут нема спільної думки, тож врахуємо побажання нашого старого знайомого,- Дая кивнула на "пасажира". - Прошу всіх в гості до нас. Ніхто не заперечує? Ну й добре.

- Як ти це зробив?- Дая з захопленням дивилась на батька.
- Наша секретна розробка, - з деякою гордістю відповів той. - Ще з часів активної діяльності. Робот-поліморф, або коротко - морф.
- А навіщо ви його зробили?
- В ті часи відомі люди мали двійників для використання в потенційно небезпечних ситуаціях.
- Де вони їх брали?
- Знаходили схожих серед людей, підправляли хірургічно, гримували, навчали, тренували...
- Ясно, а ви вирішили зробити універсального робота, щоб легко міг приймати вигляд, форми, голос і манери людини. Ну що ж вдала розробка, я сприйняла все за чисту монету, ті теж нічого не підозрювали, - Дая кивнула на монітор. - І що з ними плануєш робити?
- А ти що пропонуєш?
- Я б їх на Без Правил відправила.
- Так, їх місце саме там, але нема в нас такої можливості.
- Правової чи технічної?
- Правової. На Без Правил відправляють за рішенням Адміністрації міста за важкі злочини, якщо людина не згодна на корекцію її психіки.
- А які в нас технічні можливості впливу на них?
- Практично необмежені. Ми можемо тримати їх в бункері хоч до другого пришестя. Можемо підкоректувати їм психіку, щоб вони були вдячні, що їх зробили овечками, а не вовками. Можемо відправити кудись в тайгу чи на якийсь острів...
- Чим відправити?
- Електрольотиком.
- Так він же одномісний.
- По одному.