Війни на узбіччі. Напад Полтавської республіки.

Макс поїхав в Харків, захопивши кілька дисків для проби, Дая відправила ангелу записи поїздки і вирішила політати на електрольотику. Здалеку виднілись хмарочоси Харкова, що простягались на кілометрову висоту.
"Політаю серед цих кварцо-корундових джунглів" - вирішила Дая. "Цікаво, чи живе там хтось тепер?"
Місто здавалось вимерлим. Лише  навколо пунктів роздачі їжі і одягу було якесь життя. "Сумно це все"- подумала Дая і вирушила додому. 
На виїзді з Харкова вона побачила батькову машину, він теж повертався вже додому. "Чи з трофеєм?" 

Ззаду, на деякій відстані від батькової машини, їхала ще якась. "Якісь гості? Туди ж якоїсь великої траси нема"- здивувалась Дая. Вона стала здалеку спостерігати. Чужий електромобіль доїхав до розвилки, яка вела до Максового маєтку, постояв трохи і повернув назад. "Ну ми за тобою теж прослідкуємо"- вирішила Дая. Вона дістала свій глобальний телефон, викликала вигляд автомобіля з супутників і ввімкнула режим стеження.

- Ну як, щось знайшов?- спитала батька вже вдома?
- Знайшов, оптичні диски можна буде переглянути.
- Тебе тут теж хтось вже знайшов.
- В якому сенсі?
- В географічному. За тобою з Харкова якась машина їхала, і коли вони побачили, куди ти поїхав, повернули назад.
- Я бачив якусь машину, але думав, що вони далі поїхали.
- Ні, біля розвилки постояли, пересвідчились, що тут дорога тільки до твого маєтку  і поїхали назад.
- Зараз дрона вишлю прослідкувати за ними.
- Не треба, я глобальнику режим стеження задала. Ось дивись, вони вже на полтавській трасі біля Люботина.
- Схоже наші старі знайомі з Полтавської Республіки. Чимсь ми їм не сподобались.
- Чи навпаки, комусь машинка твоя дуже сподобалась. Вона примітна, от вони її й вислідили в Харкові.
- Тепер треба чекати гостей,- задумливо сказав Макс.

- А є тут якась влада, поліція, демони?
- Ні, нічого цього нема. Це ж зона часткового обслуговування Системою. Електрика, їжа, одяг - от і все, весь сервіс.
- А хто ж за порядком слідкує, за дотриманням правил? Повинні ж бути демони чи якісь людські органи.
- Демони лише  оберігають від зумисного пошкодження електростанцію, метро і пункти обслуговування.
- А якісь людські організації?
- Є якісь локальні комітети самооборони. В основному біля пунктів обслуговування. Та, власне, практично все населення біля цих пунктів зосереджене. 
- Що вони собою являють?
- В основному банди, якими керують люди, що люблять владу над іншими. Колись вони взагалі хотіли, щоб видача продуктів через них йшла. Але тут Система проявила твердість. Видачею займаються роби, а демони слідкують, щоб ніякі банди не присвоювали собі цього права.

- Може все ж звернутись до демонів за допомогою?
- Вони не будуть робити того, що не в їх компетенції.
- А що ж нам робити, якщо завтра приїдуть сюди з кулеметами, зенітками і протитанковими комплексами?
- Для початку треба знати їхні плани. Запустимо дрони-розвідники.
- Так вони вже збили одного.
- Не такі. Є в мене менші, в вигляді горобців, голубів, ворон.
- Так в них же, напевне, дальність невелика.
- Їх доставить швидкісний дрон, який буде ретранслювати їхні передачі, а сам знаходитись за пару кілометрів від їхньої бази. 
- Так може і моїх бабочок можна туди доставити? Вони можуть і в приміщення непомітно залетіти і там все бачити і чути.
- Так і зробимо. Горобці будуть зовнішню розвідку вести, бабочки внутрішню, а ворони транслюватимуть передачі на дрон.
- Ух, кадри будуть!- В Даї не було страху, лише спортивний професійний азарт.

- Давай мені дві-три бабочки, треба швидко все зробити, щоб наші очі і вуха були там раніше, ніж вони доїдуть.
Дая взяла з коробочки три камери і ввімкнула базу, батько приніс дрона-ворону.
- Синхронізувати їх з вороною,- наказала вона базі.
- Ворони з дроном синхронізовані, горобці з другою вороною теж, садимо в дрон і відправляємо,- Макс був чіткий і рішучий. Дая глянула на свій глобальник; автомобіль полтавчан був на пів дорозі до Полтави.
- Встигнемо,- заспокоїв її батько,- дорога погана, а дрон швидкий.

- А якби ти був Безсмертним, ти мав би право на охорону Системою тут, на суші?- раптом спитала Дая.
- Навіть Небожителі мають таке право.
- Тож якби Софійка була тут, то ми були б під охороною демонів?
- Не бійся, в нас і самих достатньо можливостей захищатись. П’ятнадцять років живемо якось без держави.
- І що, за ці роки не було ніяких нападів?
- Всяке було, але в свій час я подбав не лише про комфорт, але й про безпеку маєтку. Думав буде хороше родинне гніздо. А воно он як сталось, лишились ми тут з матір'ю самі доживати віку.

За кілометрів три від злощасного блок-посту дрон випустив дві ворони і три горобці. Далі вони добирались своїм ходом, бабочок транспортувала одна з ворон.

На блок-посту вже знали про удачу своїх розвідників, всі були радісно збуджені і з нетерпінням чекали автомобіля.

- Напевне по радіостанції ті їм передали,- здогадався Макс.
- А що, телефону в них нема?- здивувалась Дая.
- Полтава ж Системою не обслуговується. Ну хіба самі налагодили в місті. Але між містами навряд чи.

Автомобіль під’їхав до блок-посту. З нього вийшло троє людей.
- О, дивись - наш!- Дая зразу ж впізнала їхнього попутчика.
"Наш" почувався героєм, вів себе розв’язно.
- Все окей, мужики. Де полкан?- спитав він в людей в камуфляжній формі, що підійшли до машини. Але людина в формі полковника вже підходила.
- Напевне їхній начальник,- здогадалась Дая.
- Полкан, ми його таки взяли за сраку,- сказав "попутчик".
- Доповідайте по формі,- спокійно, але твердо звернувся полковник до одного з прибулих в камуфляжній формі.
- Полкан, ти чо, ми його в натурі...- почав вже не так впевнено "наш", але зупинився.
Чоловік в формі показував полковнику на планшеті фотографії Макса, його автомобіля, маршруту і Максового маєтку.
- Ну що, полкан, класна  тачка? Я ж казав. Коли їдемо його брати? Там в маєтку, думаю, ще багато різних ніштяків знайдеться. Один глобальник чого вартий. Був би в тебе такий автомобіль і глобальник то ти й Харків би до рук прибрав,- все не вгавав "наш".