3.За крок до смерті

—Хух, це було весело, але що ми далі робити будемо?— Захекавшись промовив Артур. 
—Ти ще питаєш? Валити звідси поки можемо. Віка та Марго зараз мають бути на готові їхати в безпечне місце, ну або вони вже поїхали. Я не знаю, ми довгенько возилися всередині цього залізного склепу. Нам треба швидко розібратися що відбувається. І швидко їхати до них. 
—А вони хоч знають від чого їм треба ховатися? 
—Тобто я повинен був сказати, що мені треба дістатися до комплексу щоб врятувати тебе від монстрів в яких перетворилися всі в комплексі ?
—Та хочаб так, зараз вони обидві місця собі не знаходять, мабуть.  
—Ми ще не знаємо масштаб всього, що відбувається. Треба вирушати зараз!

Я швидко заскочив в машину з Артуром та виїхав на головну дорогу. Мені спало на думку спробувати зателефонувати сестрі, та тут ми помітили, що немає ні зв'язку ні інтернету. В моїй голові почали з'являтися недуже приємні думки. Наскільки ж могла погіршитися ситуація поки я шукав Артура. Нічого не було зрозуміло. Довгий час ми їхали мовчки не знаючи як взагалі реагувати на все що відбувається. Та раптом мій друг порушив цю мовчанку. 
—Слухай Марк,  а якщо так подумали. Всі події які сталися з нами в середині комплексу можуть бути лише початком проблем, ці потвори вийдуть звідти як тільки сонце сяде. Та і невідомо скільки таких монстрів уже бродить навколо. Що якщо це тільки початок чогось набагато страшнішого ніж ми собі уявляємо...
—Я про це думав. І насправді навіть не уявляю як все піде далі, але нічого хорошого з цього не вийде це точно. 
—Тільки у нас тепер  є одна недуже приємна ситуація,ми не знаємо чи поїхали Віка та Марго кудись. Чи чекають тебе вдома. І при цьому ми не знаємо що взагалі відбувається. Якого чорта немає зв'язку коли він так потрібен!
—Ти говориш досить логічно. Не думав, що в тебе є така функція. 
—Еее!  Не забувай скільки разів я  рятував твою шкуру коли ти був однією ногою на тому світі. 
—Було таке, проте тебе так само рятували не менше. Навіть зараз, я кинув все щоб поїхати тебе рятувати. 
—За це дякую звичайно, хоч я скоріше за все і сам би врятувався, але все ж спасибі тобі величезне мій спасителю! — Ледь стримуючи сміх сказав Артур. 
—Скотина ти,але, мабуть, тому ти і мій друг. 
—Отож, а друзів треба цінувати, осболиво коли є такий приятель як я. 
—Не зазнавайся сильно, а то потім тебе і куля не заспокоїть. 
—Ну все все. Треба було розрядити обстановку. 
—З цим ти справився, але мене зараз більш за все хвилює чи в безпеці моя сестра. 
—Та чого ти, вона не мала вже, хоча враховуючи, що з нею твоя колишня то всяке може бути. 
—Я довіряю Маргариті. Навіть якщо ти ні. 
—Для мене було дивно, що ви взагалі продовжили тримати зв'язок один з одним. Якось вона дивно себе поводила у ваших відносинах, якщо брати те що я бачив, твій вибір то не засуджую але все ж. 
—Це що за новина така, ти звичайно іноді недуже був з нею вічливий, але що дивного? Тобою нічого такого сказано не було раніше. 
—Та не знаю я, от наче ж ви пара були і все нормально, та щось мені спокою не давало і все. 
—Короче проїхали, минуле хай залишається в минулому. 
Декілька годин ми продовжували рух. Та раптом на горизонті почала виднітися техніка. Побачене нагадувало блокпост. Було видно десяток військових, які заметушилися коли ми почали наближатися. Усвідомивши ситуацію було зрозуміло, що доведеться зупинятися. 
В нашу сторону були направлені гвинтівки. Один із солдат почав повільно підходити до нас, та заговорив.

—Виходьте з авто з піднятими руками! 
 —Зараз начальник, тільки не злись —З роздратованістю в голосі промовив Артур.

Ми вийшли з машини, як і просив військовий. Нас обшукали та оглянули. 
Після чого до нас підійшов чоловік, як ми зрозуміли то був головний тут.

— Схоже  що ви чисті, пробачне нас за такий прийом, але враховуючи що зараз відбувається, ми повинні діяти згідно інструкцій. Після евакуації ми не бачили жодної машини, яка б їхала з тієї сторони. 
Ви повинні розказати нам що бачили. І як змогли вибратися. Потім вам доведеться пройти обстеження. 
—Але нам потрібно спішити! Моя сестра зараз може бути в небезпеці! 
—Я розумію, проте ми не маємо права пропускати нікого із закритої зони. 
—Коли вона встигла стати закритою? 
—Як тільки почали надходити повідомлення про дивних агресивних осіб, що нападають на інших людей. 
—Дивно ви їх назвали, моя назва краща! —Пробурчав Артур. 
—Да тихо ти, зараз не до жартів!—Розлючено прогарчав на нього я. 
—Послухайте, я розумію що зараз все дуже серйозно, але ви повинні розказати все що бачили. Прошу пройти до нашого фургона. Вас обстежать та доглянуть.

Хоч  і без сильного бажання, та ми погодилися на всі умови військових. Ми розповіли все що відбувалося з нами, судячи з усього ми знали про цей інцидент набагато більше ніж армія чи політична верхівка. Вони ще не змогли нічого розвідати, з їхніх снів все відбувається дуже швидко. І хоч ми змогли досить сильно вразити їх своїми розповідями, вони теж смогли нас сильно здивувати, цей комплекс був не єдиний де сталося подібне, як по команді весь світ накрило спалахами цього вірусу. Десятки монстрів почали вилазити з  підземних лабооаторій ОДК. Для нас це було справжнім шоком, випадок в Україні це лише невеличкий спалах,який зливався з іншими по всьому світі у величезну пожежу. Все набагато гірше ніж ми думали...

—Можемо сміло сказати, що ви можете бути вільними, прошу вас повертатися додому та пртслухатися до інструкцій, які будуть вам надавати місцева влада. Будьте обережні, і щасти вам! 
—Дякую, і вам удачі. 
—І окреме дякую що не застрелили. 
—Артуре! 
—Все, мовчу. Поїхали краще вже, ти начеб то сестру хотів побачити. 
—І побачу. Сподіваюсь з нею все добре. 
Ми заскочили в машину та поїхали далі. 
Зв'язок нарешті з'явився, і я подзвонив Віці. На моє щастя вона взяла слухавку. 
—Ало, Марк це ти!? 
—А хто ще, звичайно я сонце ти моє. 
—Щоб тебе перекосило! Чому я не могла до тебе дозвонитися,ти взагалі бачив що відбувається ? 
—Нажаль я бачив більше ніж хотів, ти зараз де? 
— Вдома, ми зібрали все що може знадобитися, я сказала Маргариті щоб вона краще попіклувалась про себе, та поїхала до себе додому. 
—Щож, хай буде так, головне не виходь зайвий раз з будинку, ми вже їдемо! 
—Ми? Ти зміг знайти Артура? 
—Так, він живий та здоровий. 
—Це прекрасно! Головне приїдьте швидше. 
—Не переживай, ми вже в дорозі.