2.Біжи та стріляй

Відкриті двері комплексу навівали чималий страх. У цій обстановці лякало все: холодні стіни, які покинуло життя, мертві охоронці, та ще той факт, що заражені вчені досі всередині. Зібравшись з думками — все ж вирішив перевірити тіло одного з мертвих охоронців, та на свій подив, на ньому не було слідів укусів чи подряпин. Проте були сліди від куль... Я оглянув його обличчя та шию, і не побачив ніяких чорних вен чи щось такого. А це навівало думку,що застрелили його ще звичайною людиною. Як і всіх інших хто тут лежить. Невже группа зачистки вирішила провести генеральне прибирання та вбила всіх. Головне щоб Артур не був серед цих бідолах. Зайшовши в середину, переді мною відкрилися коридори наповнені темрявою. Світла чомусь не було. Та з моєї голови не зникала думка про те,  чому тут досі не стоїть патруль з військових чи щось таке, чому ніхто навіть не перевірив як тут ідуть справи і чому були постріли. Нікого немає взагалі. Наче я тут один. Підсвічуючи   ліхтариком мені вдавалося потроху просуватися далі. Майже всі двері були відкриті, схоже всі реально хотіли врятуватися, та чомусь не було слідів людей. Проте за поворотом мене чекала не дуже приємна зустріч. 
Я зайшов у довгий коридор в кінці якого виднілися якісь ліхтарики,  вважалося, що це лампи аварійного стану будівлі, такі ставили у комплексах на випадок екстрених ситуацій. Проте через декілька секунд в мою голову наче грім вдарив, бо прийшло розуміння, що ці лампи завжди супроводжувалися звуковим сигналом та постійним мерехтінням. А це були невеличкі вогники, які наче вдивлялися кудись вліво. Я сидів з вимкненим ліхтариком та вслухався, не міг зрозуміти, що то таке в коридорі.Було вирішено відступити та перевірити інший коридор. Та здійснення мого плану перервало гучне падіння якогось балона, що стояв за мною біля дверей в якусь закриту кімнату. Схоже я зачепив його ногою коли відходив назад. Раптом почувся звук з коридору, визирнувши  мені відкрилась картина яку я поки живу не забуду. Вогники, які дивилися в сторону, витріщались прямо на мене! Страшніше стало коли вони почали повільно рухатися в мою сторону. Заціпенілими руками я увімкнув ліхтарик. Та побачив постать у костюмі охоронця. Не людина ні, від неї там тільки зовнішність. Це був якийсь звір в людській подобі, який ривками не дуже швидко, проте впевнено пер прямо на мене. Я швидко потягнув руку  до пояса, щоб дістати пістолет, який взяв із собою. Та мене мов вдарило струмом коли я зрозумів, що в пориві знайти Артура, забув  його на панелі біля  керма в машині. Декілька секунд мені не вдавалося зрушити з місця, та все ж вийшло взяти верх над страхом та починати відходити назад. А потім вже бігти з усіх ніг. Моєю ціллю було добігти до виходу, та мій спринт перервав ще один заражений який вистрибнув прямо переді мною з коридору , який я пропустив коли заходив у комплекс. Залишалася лише одна дорога на перехресті чотирьох шляхів я побіг у правий. Підсвічуючи ліхтарем  я біг не знаючи куди. Все що я чув протягом кількох хвилин, це крики та кряхтіння    позаду себе від переслідувачів. Але раптом із темряви долинув крик.
—Хутко біжи  сюди, якщо жити хочеш!
Я побачив образ в формі охоронця, який стояв на вході у однієї з кімнат. Біжучи з усіх сил мені вдалося встигнути буквально залетіти в середину. Охоронець моментально закрив двері прямо перед носом заражених. Ми обоє видихнули з полегшенням.  
—Що за... Марк це ти? 
І тут до мене дійшло, незнайомець зняв шолом з під якого з'явилася шевелюра  Артура, а потім вже і його  блакитні очі дивились мені прямо в душу. 
—Артур! Твоя живучість таргана варта похвали,радий що ти цілий. 
—Що ти тут забув притрушений? Я ж сказав тобі тікати подалі з Вікою, а ти сюди навіщо  припер? 
—А з якого переляку я маю кидати тебе в цьому пеклі, з Вікою Марго, в Києві. З ними все буде добре. Я сказав їм бути на готові. Раптом щось станеться вони поїдуть. А ми якось наздоженемо їх в разі потреби. 
—Та я і сам би вибрався, тобі навіть уявити буде важко, що я тут бачив і через який триндець пройшов. 
—Встигнеш розповісти по дорозі. Нам треба їхати.
—Легко сказати, ти такого шуму наробив. Що всі заражені прибіжать сюди  на шум, і втекти буде важче. 
— Так а чого ти не втік тоді, раз все було спокійно. 
—Спокійно стало не так давно, мене загнали сюди ці інтелектуали. По типу тих які гналися за тобою. Я вів себе тихо. І вони з часом розійшлися. А тут знову прибігли. 
—А скільки їх було? 
—Десь п'ять. Всі інші закриті в холі далі по коридору .
—Закриті? 
—Ну так, Завдяки сигналізації я з хлопцями заманили більшу частину туди, а потім закрили двері. Поки вони там, у нас є всі шанси втекти. Залишилися лише невелика кількість, що була далі він інших.
—Тобто твій загін був з тобою, а де вони зараз? 
—Когось з'їли. Хтось зміг прорватися далі та втекти. Живий в комплексі залишися тільки я.  
—Мені  вдалося натрапити на тіла охоронців, із слідами від куль на виїзді біля блокпоста. 
—Чорт...Невже группа зачистки так з ними. Вони мають допомагати нам , а не відстрілювати  як на полюванні. 
—Але цікаво чому вони не зайшли в середину, і не залишили охороняти когось вхід на випадок, якщо хтось вижив. 
—Не знаю. Можливо побоялися цієї всієї нечисті. Слабаки, у них зброя набагато краща ніж у звичайних охоронців, а ми то оборону тримали. 
—Мене ось що цікавить. Як нам вибиратися? Який план?
—Можемо почекати, але можна і більш гучно, в мене є штурмова гвинтівка і магазин до неї. 
—Так чому ти тоді досі тут?
—Не все так просто,я по суті сюди прийшов не так давно. Я просувався потроху, поки міг. Та ці монстряки не прості. Це тобі  не з серіалів про зомбі. Заражені бачать в темряві, як кішки. Може слух та нюх у них на тому ж рівні,та очі точно стали краще бачити, ну як мінімум коли темно. Вони схоже не сильно люблять сонце. Воно їх чи то сліпить чи що. Я не знаю що саме з ними стається. Але точно знаю, що реакція в них теж непогана. Пересуваються по різному. Одні ледве човпуть. Але як тільки бачать когось, можуть швидко розігнатися. Коли мене відвели на перевірку,сказали я здоровий. І ніякий проявів вірусу нема.  Значить він точно не передається повітряно-крапельним шляхом. Як сказав лікар, ця гидота спочатку сильно знижує температуру тіла. Людина буде дуже слаба, або втратить свідомість. В цей період її ще можна врятувати. Проте через деякий час, не знаю скільки точно, температура різко зростає, починаються мутації та саме перетворення. Наче так. 
—Ти тепер ходяча енциклопедія. 
—Добре що я про це знаю, потрібно розуміти, що з себе представляє ворог. 
—Та невже заражені такі небезпечні, що ти тут сидів. 
—Я майже  не спав. З тих пір як це все почалося,спочатку всі думали, що все минулося, а виявилося, що у одного вченого була подряпина, яку він приховав, і почалося. 
—Капець. 
—Повний.
—Тоді мені треба чимось захистити руки та ноги, а також укріпити всі інші ділянки тіла, щоб вони не прокусили. 
—Шо є то є. Я живий тільки завдяки своєму костюму. Хоч обличчя і відкрито на половину, але  кінцівки не прогризуть.
— Тобто мені треба щось подібне? 
—Не подібне, а таке саме. Тут в шафах є декілька комплектів. Подивися, який тобі більше підійде та вдягай.