1. Зимовий вечір у Києві

Зимовий Київ завжди зачаровував Владиславу своєю неповторною красою, ніби величезне місто перетворювалося на казкову країну, а головна ялинка на Софійській площі стояла, ніби королева свят, прикрашена тисячами мерехтливих вогників, які віддзеркалювалися в очах перехожих і створювали атмосферу справжнього дива, що ось-ось мало статися.

Владислава, двадцятиоднорічна студентка-філологиня, яка приїхала до столиці з маленького містечка на заході України, де кожен Новий рік був сповнений родинного тепла, гучних тостів за здоров'я і традиційного олів'є на столі, йшла Хрещатиком, щільно кутаючись у свій теплий вовняний шарф, відчуваючи, як морозне повітря щипає щоки, а під ногами хрумтить свіжий сніг, ніби запрошуючи до нових пригод. Вона любила це місто за його динаміку, за те, як воно пульсувало життям навіть у холодну пору, але цього року, напередодні Нового року, в її серці оселилася легка туга, бо подруги, з якими вона ділила всі радощі студентського життя, роз'їжджалися по домівках, залишаючи її саму в галасливому, але такому самотньому мегаполісі.

Ще зранку в університеті, після останньої лекції, Владислава стояла в коридорі з подругами – Марією та Ольгою, які метушилися з валізами, перевіряючи квитки на потяг і поспіхом допиваючи каву з паперових стаканчиків, що зігрівали руки в цей морозний день. Марія, завжди енергійна і балакуча, з копицею рудого волосся, що визирало з-під шапки, обійняла Владиславу міцно, ніби намагаючись передати частинку свого тепла, і сказала з усмішкою, яка сяяла яскравіше за новорічні гірлянди: "Владо, ну ти ж не сумуй тут одна, обіцяй, що підеш на якусь вечірку чи хоча б прогуляєшся центром, бо сидіти з книгами весь Новий рік – це ж не свято, а покарання!"

Ольга, спокійніша і задумливіша, з великими окулярами, що робили її схожою на героїню з інтелектуального роману, кивнула, додаючи: "Точно, приїжджай до нас у гості після свят, ми тебе чекаємо, а зараз обіцяй, що не нудьгуватимеш – може, знайдеш собі якогось принца на білому коні, або хоча б на метро!"

Владислава засміялася, намагаючись приховати смуток у голосі, і відповіла: "Дівчата, ви ж знаєте, я не люблю галасу, краще почитаю щось романтичне, а принців у Києві повно, але не для мене – я ж не з тих, хто шукає пригод на кожному кроці." Вони обійнялися востаннє, Марія поцілувала її в щоку, шепнувши: "Щасливого Нового року, подруго, хай дива трапляться!", а Ольга додала: "Пиши нам, не зникай!", і пішли, тягнучи валізи, залишаючи Владиславу з відчуттям порожнечі, ніби частина її душі поїхала з ними.

Повертаючись до гуртожитку, Владислава відчула вібрацію телефона в кишені – це дзвонили батьки, як завжди вчасно, ніби відчуваючи її настрій через кілометри, що розділяли їх. Вона відповіла, чуючи знайомий голос мами, теплий і турботливий, сповнений любові, яка завжди зігрівала її серце: "Доню, привіт, як ти там? Ми вже готуємося до свят, тато прикрашає ялинку, а я печу твої улюблені пиріжки з вишнею – чому ти не приїхала додому, ми ж так скучили, місця в потязі ще є, сідай і приїжджай!" Тато, взявши трубку, додав своїм басовитим голосом, що завжди звучав упевнено і заспокійливо: "Владиславко, ну що ти там одна в тому Києві, Новий рік – це сімейне свято, приїжджай, ми тебе чекаємо, без тебе не те!"

Владислава зітхнула, дивлячись на засніжені дерева за вікном автобуса, що повільно рухався вулицею, і відповіла м'яко, намагаючись не образити: "Мамо, тату, я вас люблю, але я залишилася, бо маю дописати курсову, та й квитки дорогі зараз, не переживайте, я не сама – почитаю книгу, подивлюся фільм, а після свят приїду, обіцяю." Мама зітхнула, але не наполягала: "Добре, доню, але дзвони опівночі, хай Бог береже тебе, щасливого Нового року!", а тато додав: "Бережи себе, принцесо, ми тебе любимо." Розмова закінчилася, і Владислава відчула суміш тепла від їхньої турботи та легкої провини за те, що не поїхала.

Того вечора, 30 грудня, вона поверталася з бібліотеки з пачкою книг під пахвою, де провела день за читанням класики, втікаючи від реальності в світ романів, де героїні завжди знаходили свою долю в несподіваних місцях. Вітер підхопив сніжинку і кинув її прямо на обличчя, змусивши Владиславу посміхнутися крізь легку меланхолію, що оселилася в душі після прощання з подругами та розмови з батьками.

Раптом щось блиснуло під ногами на тротуарі, освітленому мерехтінням вуличних вогнів. Вона нахилилася і підняла з землі золотий квиток, елегантний і загадковий, з тисненим написом: "Новорічна ніч у 'Зоряному небі' – тільки для тих, кого чекає диво", який здавався теплим на дотик, ніби зберігав тепло чиєїсь долоні. Владислава озирнулася навколо – юрба перехожих поспішала у своїх справах, але ніхто не шукав загублене, ніби цей квиток чекав саме на неї.

"Мабуть, комусь випав з кишені, – подумала вона, оглядаючи вулицю, де люди куталися в пальта і несли пакунки з подарунками. – Але як повернути? Немає жодних даних, а може, це знак для мене?" Вона поклала квиток у кишеню пальто і пішла далі, відчуваючи дивне хвилювання, ніби цей маленький предмет міг змінити її звичайне життя.

Вдома, у своїй маленькій кімнатці гуртожитку, де стіни були прикрашені плакатами з цитатами з улюблених книг і фотографіями родини, Владислава розклала квиток на столі під лампою, що відкидала тепле світло на дерев'яну поверхню. На звороті з'явився дивний напис, якого раніше не помітила: "Опівночі квиток покаже шлях", і вона засміялася тихо, думаючи: "Яка нісенітниця, напевно, маркетинговий трюк клубу, щоб привабити людей на вечірку."

Але серце чомусь забилося швидше, ніби передчуваючи щось особливе, і вона уявила себе на тій вечірці: музика, що пульсує в ритмі серця, сміх незнайомців, танці під мерехтливими вогниками, і хтось особливий, хто подивиться на неї так, ніби весь світ зник навколо. "Ні, це не для мене, – відмахнулася вона, сідаючи за стіл з чашкою гарячого чаю. – Я краще почитаю."

Тієї ночі їй наснився сон: вона танцювала під зоряним небом з незнайомцем, чиї очі сяяли, як феєрверки над нічним Києвом, і в цьому сні була така свобода і радість, якої вона давно не відчувала в реальності. Прокинувшись, Владислава відчула дивне хвилювання, ніби диво вже почалося, а квиток на столі кликав її до нових пригод.