Глава 50 «Українська академія інноваційних технологій»

Нові ідеї чомусь дуже тяжко прокладають собі шлях для суспільного визнання. Згадаймо церковну заборону вчення Коперника, спаленого на вогнищі Джордано Бруно, ув’язненого Галілея, нещасливу долю винахідника Дизеля і багатьох інших.

В сереньовіччі існувала інквізиція церковна, а в наш час існує «інквізиція» наукова. З’явилися комітети для боротьби з «лженаукою», молодих і прогресивних вчених не допускають до публікацій в наукових журналах, комусь не потрібні дешеві енергетичні технології, тому що потрібно торгувати нафтою і газом, а  експерименти з термоядерним синтезом вже коштували урядам мільярди доларів з нульовим ефектом. Доля авторів публікації про холодний ядерний синтез Флейшмана і Понса вам у приклад: їх змусили емігрувати з США і відійти від науки.

Така сама ситуація і в Україні. Хіба зможе визнати сивочолий академік, що він помилявся і 40 років викладав студентам дурниці?

На це треба велику мужність і відданість науці, а таких небагато. А коли міністрами освіти стають особи без вищої освіти, то про будь який прогрес можна забути.

Пройшовши через десятилітні спроби надрукувати свої роботи в наукових журналах і жорстоке розчарування, вінніцьки інженери та науковці вирішили створити свою організацію під назвою «Українська академія інноваційних технологій». Заснували її випускники вінницького політехнічного інституту, а президентом обрали доктора філософії з фізико-математичних наук багаторічного завідуючого кафедрою фізики вінницького педагогічного університету  Володимира Солонинко.

Базою для академії стало приватне підприємство «Агропром-М» очолюване старим приятелем Миколи Кульчицького Сергієм Скорейко, яке робило проекти і переводило газові котельні на тверде паливо по всій Україні. Працювати Сергію було дуже важко через тотальну корупцію, але все ж він в міру сил допомогав академії, а його син Іван створив сайт для наукових публікацій і новин.

Перший захист дисертації на ступінь доктора філософії з фізико-математичних наук Ph.D по темі «Масово-енергетичні властивості електромагнітного поля» Леонтія Стеблінського пройшов успішно. З роботи були зроблені сенсаційні висновки, що швидкість світла не є сталою в міжзоряному просторі, з’явилось нове обґрунтування червоного зміщення та аберації зірок і були обгрунтовані розрахунками нові моделі елементарних частинок.

Публікація цієї роботи в академічних журналах заходу була б сенсацією і мала б ефект розірвавшоїся бомби, адже вона перекреслювала постулати Ейнштейна, пояснювала деякі помилки Паулі і Чедвіка і підтверджувала теорію бета-розпаду Фермі.

Сайт академії був помічений лише в Росії, куди і стали запрошувати Стеблінського на фізичні конференції, але через фашистський режим Путлера, він туди не поїхав. Компенсацією стали щорічні конференції кафедри фізики вінницького педагогічного університету і публікації в журналі «Астрономія і сьогодення».

Ще одну дисертацію по електронно-променевим технологіям отримання чистого кремнію і графену захистив Валерій Панібрацький, яку успішно став застосовувати Китай, а в Україні нашим пустоголовим  урядовцям вона була непотрібна.

Також проводились експерименти з технологій геніального Тесли по отриманню енергії безпосередньо з космічного ефіру і був створений та запатентований соляний інгалятор, який при масовому застосуванні міг би запобігти всім респіраторним епідеміям.

Крім цього, була розроблена нова теорія  виникнення Всесвіту, Землі, Сонця, галактик, супутників і комет на основі формули холодного ядерного синтезу. На жаль, передчасна смерь видатного українського астронома Клима Чурюмова, не дала можливості просувати ці ідеї в Національну академію наук. Академія привернула увагу науковців з інших учбових закладів і її новим членом став доктор психологічних наук  PhD професор Ігор Вакуленко. Одночасно він був полковником у відставці і головою вінницької обласної організації «Спілка офіцерів України».

Наукові статті членів академії почали регулярно друкуватись в журналі  «Астрономія і сьогодення»  Вінницького національного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського під редакцією Олександра Мозгового.