Глава 48 Транспортнийколедж

           Прочитавши декілька лекцій по історії України в професійно-технічних училищах Вінниці, Микола, несподівано для себе отримав гарячу підтримку від керівництва Вінницького транспортного коледжу, де була створена молодіжна козацька сотня імені Северина Наливайка. Посвята молодих лицарів козацтва була прекрасно організована заступником директора по виховній роботі Світланою Володимирівною Онуфрійчук, під кервництвом директора Михайла Фалиштинського.

Десять хлопців, одягнуті в традиційне козацьке вбрання, зачитали присягу на вірність Україні і отаман почав посвяту. Молоді козаки по черзі ставали на одне коліно, цілували прапор України, а отаман, поклавши шаблю на плече юнака промовляв: «Посвячується українець в лицарі українського козацтва!»

«Служу народу України і українському козацтву»,- віповідав кожен юнак.

За всім цим урочистими дійством з цікавістю спостерігали студенти і викладачі.

Через тиждень відбулись вибори молодіжного козацького отамана, хорунжого і осавула. Після виборів Микола поздоровив козаків і сказав:

- А тепер можна і випити… кави і дізнатись, що спільного між кавою і українським козацтвом, а поки ви п’єте каву, я вам розкажу про козака Юрія, який врятував Відень від турок.

В Галичині близько 1640 року в селі Кульчиці біля Самбора народився український шляхтич Юрій Кульчицький гербу Сас, до речі такий же, як і у мого роду. 

В Україні завжди жили вільні люди і кожний десятий був шляхтичем зі своїм гербом.  Ось у нашого козака Маліцького Артура герб Одровонж, а у отамана вашої молодіжної сотні сучасний герб Слободянюк, тобто  традиція продовжується.

Село Кульчиці знамените тим, що породило  і славних козаків, і трьох гетьманів України: Петра Конашевича-Сагайдачного, Марка Жмайло-Кульчицького і Павла Бута.

Став козаком війська запоріжського і Юрій Кульчицький. Під час  походу проти турок Юрій потрапив у полон і там досконало  вивчив турецьку мову, звичаї, культуру османів і, якимось чудом звільнився.

Крім турецької мови він добре знав угорську, сербську, румунську і німецьку мову,  а я все ніяк французьку і англійську не можу вивчити, - хлопці засміялись.

- Ви не смійтесь, - продовжував Микола. - Козаки були освіченими людьми, а гетьмани знали по декілька мов і ви також маєте їх наслідувати.

У ролі військового аташе, а заодно й перекладача, Юрій опинився в австрійській дипломатичній місії у Стамбулі. Головна його місія під дипломатичним прикриттям полягала у вивченні підготовки турецької армії до планованої війни з Габсбургами (правляча на той час австрійська династія). Після чергового такого рейду до ворожого стану Кульчицький подав у Відень цісарю рапорт про ретельну військову підготовку Туреччини і загрозу скорої війни.

Невдовзі й справді почалася війна. У липні 1683-го стотисячне турецьке військо взяло в облогу Відень, котрий боронило 15 тисяч вояків. За місяці облоги кількість оборонців скоротилася до п’яти тисяч. Сам Відень охопили паніка й хвороби, бракувало харчів. Перелякані жителі, аби переказати листа австрійським полководцям із проханням невідкладної допомоги, вирішили послати кур’єра.

У стан ворога погодився пробиратися лише наш земляк Юрій Кульчицький, бо блискуче володів турецькою мовою і добре знав східні звичаї ще з часів свого балканського перекладацтва. Йому разом із товаришем, одягнутими в турецькі строї, вдалося прослизнути крізь облогу і ворожу варту просто до османського табору. Відчайдухам поталанило: їм вдалося переконати турків у тому, що вони — белградські купці, які випадково потрапили на територію воєнних дій. На руку героям зіграла і злива: турки були в доброму настрої, співали й танцювали під дощем, святкуючи перші перемоги. Тому й запросили промоклих гостей, прийнявши їх за своїх, до свого шатра погрітися і випити кави. Згодом «торговців» відпустили.

Коли ж за кілька днів Кульчицький із депешею таки дістався цісарських вояків, то ледь не нарвався на австрійські кулі, бо перевтіленого Кульчицького варта сприйняла за турецького шпигуна. Та все ж місія була виконана.

Згодом Юрій повернувся до Відня, знову пройшовши крізь турецький табір і, принісши добру звістку про невідкладну військову поміч, підняв бойовий дух обложених. Допомога місту не забарилась. У вересні того ж року відбулася легендарна Віденська битва, яка зупинила турецький наступ на цивілізовану Європу. Тоді був поранений і сам Юрій Кульчицький.

В цій битві приймали участь і запорожські козаки, за що в Відні їм встановлено пам’ятник.

У столиці Австрії Юрій-Франц Кульчицький за той вчинок отримав неформальний статус героя, почесного громадянина Відня, а разом із ним, як нагороду — будинок від магістрату, медаль від цісаря та звільнення від усіляких податків. На додаток йому віддали три сотні мішків кави. Австрійці вважали зелені зерна кормом для верблюдів, іменуючи «турецькою пшеницею», тому дивувалися Юрієві, навіщо йому той непотріб. Але підприємливий українець знав, що робить. Коли він перебував в полоні, турки дали йому скуштувати незвичний напій з чорних зерен, котрий був гірким, проте дуже бадьорив і додавав сил. Турецькі солдати, випиваючи його, починали співати, танцювати, ніби втоми й не було.

А ще, подорожуючи країнами сходу, Юрій Кульчицький зауважив, що кава там дуже популярна, тому наважився пригостити нею австрійців, а згодом відкрити у Відні першу кав’ярню.