Глава 42 Майдан

Майдан почався для Миколи ще 22 листопада на Європейській площі, де вже відбулись сутички між Беркутом и членами партії «Свобода», які не дали розігнати мітингуючих. Людей було не багато, стояла машина з озвучувальною апаратурою і постійно виступали відомі люди та прості громадяни не задоволені політикою і грабунками донецьких. Беркутівці сиділи вздовж стіни «Українського дому» і спостерігали. Після побиття студентів мітинг перемістився на Майдан Незалежності, було встановлено безліч палаток від опозиційних партій та громадських рухів, Хрещатик і прилеглі вулиці були перекриті барикадами з автомобільних шин, дощок, піддонів і кучугур снігу, що перетворився на суцільну льодову брилу.

В центрі була встановлена сцена, де виступали промовці та співаки. Був сформований комітет Майдану, організована охорона з добровольців, харчування, встановлені біотуалети, постійно горіли вогнища в саморобних буржуйках, працювали переносні електрогенератори. Все це було яскравим прикладом самоорганізації суспільства. Біля штабу в Домі профспілок був встановлений прозорий ящик розміром пів метра кубічних для збору коштів і під кінець дня він був заповнений вщент грошима. Крім цього, були ще й маленькі скриньки на барикадах біля входів. Підприємці побачили реальний шанс позбутись ненависної донецької банди грабіжників і теж перераховували кошти і постачали все необхідне. Постійно підвозилась їжа і дрова.

Микола приєднався до козацької застави на Хрещатику і допомагав наводити порядок руху людей на вхід та вихід і не пропускати п’яних та бомжів, яких влада спеціально звозила в Київ з усієї України, в тому числі хворих на туберкульоз,  для дискредитації революції. Розпивати алкогольні напої на Майдані було суворо заборонено. На четвертій барикаді на Хрещатику були козаки з усієї України: Маріуполя, Донецька, Одеси. Був тут представлений і Вінницький полк імені Івана Богуна  Василем Любунею.

Кияни, чим могли допомагали протестуючим теплою одежею та їжею. Було захоплено приміщення київської міської ради, де можна було переночувати і зігрітись. Влада по ночах кілька разів намагалася силовим методом витіснити протестуючих з Майдану, але проти 10 тисяч людей була безсила. Вдень же на Майдані та прилеглих вулицях збиралось до двох мільйонів громадян.

Дурна донецька влада замість того щоб піти на поступки і покарати винних за звіряче побиття студентів 30 листопада, нагородила беркутовців, продовжувала репресії і приймала диктаторські закони в порушення Конституції та регламенту Верховної Ради. Так був прийнятий закон, що забороняв демонстрантам одягати захисні будівельні каски на голови від кийків зондеркоманди Беркут. Народ над тупими – депутатами від партії регіонів познущався, одягнувши на голови каструлі, адже їх цей закон не забороняв. Народ насміхався над бандитською владою двічі засудженого Януковича.

Штабом Майдану було прийнято рішення про блокування урядових установ і кожного ранку колони людей перекривали прилеглі вулиці, хоча це було лише символічно. Міліцейські кордони пропускали чиновників по посвідченням.

Микола разом з іншими стояв на перехресті вулиць Банкова і Лютеранська. Перед ними стояв кордон з зовсім молодих хлопців -  призовників внутрішніх військ МВС. Вони були повністю екіпіровані, зі щитами, а навпроти них співали патріотичних пісень мітингуючі. Машини, що проїжджали поруч, сигналили на знак підтримки.

І ось якось надвечір автобус привіз на Лютеранську піаніно, яке поставили проти міліцейського кордону. Громадяни почали награвати відомі мелодії українських та російських пісень, а народ хором співати.  За піаніно сіла молода дівчина з Донецька, яка грала просто чудово і почався справжній концерт. Вже закінчився робочий день чиновників, вже можна було знімати пікет, але люди не розходились, вони слухали і співали. Падав на клавіші сніг, а холодне морозне повітря розносило звуки  класичних  та естрадних творів.

Приїхав автобус, щоб забрати піаніно і тут Микола сказав:

 - А зараз Леся з Донецька нам виконає Перший концерт Чайковського.

- О! Це дуже складно, - почали заперечувати люди.

Але Леся сміливо взяла перші акорди цього твору і всі почали аплодувати.

Наближався Новий Рік і влада надіялась, що народ розійдеться, але Революція гідності продовжувалась.

У зіткненнях на Грушевського багато що сталося уперше. 19 січня протестуючі здолали психологічний бар'єр і стали серйозно застосовувати силу проти "Беркуту". З вечора 19 січня, коли народ з Майдану пішов у Верховну Раду вимагати відмінити "закони 16 січня", на Грушевського йшли зіткнення.

Протестуючі кидали в  силовиків коктейлі Молотова, кидали брущатку, а у відповідь отримували гумові кулі, газ і світлошумові гранати, до яких часто примотували залізні болти. Щодня рани отримували десятки протестуючих: вибиті очі, газові отруєння і знівечені кінцівки. У лікарнях їх часто затримували і відправляли в СІЗО.

Журналісти також стали справжніми "живими мішенями" для пострілів силовиків. Не допомагали жилети з написом "Преса".

У ту ніч, окрім протистояння на Грушевського, увесь Київ тероризували, так звані, "тітушки". Ночами  невідомі палили машини автомайданівців, а з вечора з'являлися групи молодчиків, які в центрі і в житлових районах нападали на активістів. Це були звезені владою бандити зі сходу і Криму.

Активісти організували мобільні екіпажі і намагалися їх затримувати. Саме на Європейській площі біля вулиці Грушевського всю ніч вони збиралися в групи і їхали на патрулювання. На Грушевського, як і в попередні дні, під ранок градус напруги нібито повинен був спадати. У несамовитий нічний мороз хотілося сподіватися на мирний світанок.