Глава 41 Бандити

1

Під кінець правління президента Ющенка прем’єр-міністром знову  стала Юлія Тимошенко. Вона достатньо успішно вирішувала завдання соціального захисту народу і притидіяла тим, хто збільшував інфляцію монопольно піднімаючи ціни в магазинах і на ринках. Товарні інтервенції з державного резерву цукру по низьким цінам не давали аферистам наживатися на простих людях, але були й суттєві помилки. Сформована нею команда постійно зраджувала її і перекуповувалась противниками, олігархи – власники телеканалів і ЗМІ оббріхували її кожен день, а вона навіть своєї партійної газети не спромоглася заснувати. Виборча кампанія президента України 2010 року, де вона була висунута кандидатом,  була проведена просто бездарно, але найсильніше вдарив по ній невигідний газовий контракт з Росією, за який вона взяла на себе повну відповідальність, хоч його і не підписувала.

В результаті брехнею, підкупом і фальсифікаціями до влади прийшов представник донецького криміналітету Віктор Янукович. Цьому дуже активно сприяла імперська Росія, яка мала на меті знову окупувати Україну. З перших днів його правління пішов процес знищення української незалежності. Державний борг України був збільшений в два рази, а золотовалютні резерви національного банку в такій же пропорції розікрадені. На посади силових міністрів були призначені громадяни Росії, а силову структуру «Беркут» Янукович перетворив на своїх власних опричників. Народ України, зціпивши зуби, спостерігав за цим безчинством і гуртувався. Його представники в парламенті від партії «ВО Свобода» силовими методами припинили  бійки, які влаштовували регіонали і примусили їх не голосувати за відсутніх депутатів. Їхня партійна газета постійно викривала злочини посадовців від партії регіонів, але більшість була в руках бандитів.

Протести почались 21 листопада 2013 року на Європейській площі. Спецпідрозділ Беркут намагався силою витіснити протестуючих, але члени «ВО «Свобода» дали достойну відсіч і мітинги продовжувались. Бійці Беркуту сиділи позаду і спостерігали. Янукович, як завжди, намагався розколоти суспільство. На мітинги опозиції він привозив проплачених люмпенів і влаштовував «мітинги» на свою підтримку. Так було і цього разу. Влада Києва вивела на Майдан Незалежності студентів під гаслами «Студенти за євроінтеграцію», «Студенти поза політикою», голова Києва Попов дав їм озвучувальну апаратуру, палатки, каву, чай, але виступати опозиції там не давали. Коли ж Янукович отримав команду з Москви угоду про євроінтеграцію не підписувати, студенти обурились і дали можливість виступити опозиції. О другій годині ночі 30 листопада представники влади заявили студентам, що акцію закінчено, забрали озвучувальну апаратуру і наказали розходитись. Студенти залишились переночувати в палатках, адже транспорт і метро вже не працювало, а о четвертій годині почалось побоїще.

Міліцейська банда під назвою «Беркут» оточила студентів і почала бити по головах дубинками, забороненими для використання. Так вперше пролилася кров.

В перший же день, після побития студентів, Микола був в Києві. Весь Майдан Незалежності був оточений міліцією в бронежилетах. З десяток жінок оточило пораненного студента. Вся права сторона голови била залита кров'ю, ока не було видно і тележурналісти брали у нього інтерв’ю. Побачивши цю жахливу картину, Микола голосно на весь Майдан вигукнув:

- Що ви наробили, гестапівці?!

Жінки на нього зашикали: це, мовляв, не вони, а «Беркут». Микола пішов у Михайлівський монастир, де знайшли прихисток студенти. Все подвір'я монастиря було усіяне закривавленими тампонами. Депутат Верховної Ради Кужель викликала швидку допомогу, а її коллега Андрій Павловський давав пояснення журналістам. Голови студентів були перебинтовані, а монахи роздавали чай і булочки. Неподалік стояли 5 народних депутатів від опозиції. Вони були разгублені і не знали, що робити.

- Ми не можемо закликати людей вийти на вулицю через можливе кровопролиття, - сказав один з них.

Микола вийшов на Михайлівскьу площу, яка поступово наповнювалась киянами. Раптом виїхав автозак і студенти, як сполохані горобці, прожогом кинулись за стіни монастиря: вони були страшенно налякані. Близько семидесяти студентів пропали без вісті, а одну дівчину вважали загиблою.

Пізніше її знайшли в лікарні в стані коми. У неї була тріщина в черепі. Через тиждень вона опритомніла і розказала про події тієї ночі.

- Приблизно о другій ночі до нас прийшли представники київської влади і заявили, що акцію закінчено. Вони забрали свою озвучувальну аппаратуру і наказали розходитись. Студенти залишились ночувати в палатках, адже метро вже не працювало. О четвертій годині ранку студентів з усіх боків оточили бандити з «Беркуту» і, без попереджень, почали бити всіх по головам. Коли три перші ряди хлопців упали, мене вдарили по голові дубинкою, і я втратила свідомість. Потім на мить просвітлення: мене волочать по асфальту шарфом за шию до автозаку. Якби шарф був більш жорсткий, той покидьок мене б просто задушив.

Знову втрата свідомості, потім чую: «Так це ж дівчина! Давай відпустимо». Мене підняли на ноги з купи побитих студентів і наказали «Біжи». Я поплелась до підземного переходу і там втратила свідомість. Опритомнила я лише через тиждень».

1 грудня 2013 року на вулиці Києва вийшов мільйон киян, тому що кожен громадянин  подумав, що на місці того скаліченного студента міг бути його син чи дочка. Вийшли на вулицю практично все університети Києва разом з професурою та ректоратом. Проспектом Перемоги рухалась величезна колона студентів та викладачів Київского університету КПІ на чолі з ректором Згуровським. Йшла Могилянська академія.