Глава 39 Наказ прадіда

1

Рішення відкопати золотий хрест прийшло несподівано. 4 квітня побратим Миколи  Валерій Пшетюк відзначав свій день народження. На свято прийшов весь колектив фірми «Агропромметал» і однопартійці «Зелені»: Сергій Скорейко, Володимир Козир з дружиною Людою, Сергій Мізін та інші. Веселі, жартівливі тости піднімались разом із побажаннями щасливого майбутнього українській державі та спогадами спільної боротьби за утвердження незалежності. Одним з подарунків була зроблена з бісеру ікона Богородиці, яку Пшетюк захотів найближчої  ж неділі освятити в печерській церкві. Це був шанс для Миколи разом поїхати і провести пошук закопаного прадідом золотого хреста.

Наступного дня була субота і Пшетюк охоче погодився взяти з собою товариша до Печери.                         

О сьомій годині  ранку Микола, озброївшись портативним металошукачем, пішов до Староміського мосту де вже чекав автомобіль, за кермом якого сидів співробітник фірми і вірний поборник захисту природи Олег Медвідь. Він народився і жив в селі Стрижака разом з дружиною і дочкою. Життя в СРСР було важким, змалечку в сім’ї Олега були негаразди і образу на батька він тримав в потаємному куточку своєї душі.

Ледь машина виїхала на Немирівське шосе, як Олег набрав таку швидкість, що пасажирів вдавило в сидіння.

- Що ти робиш, Олег! – заволав жартівливо Микола. – Ти везеш двох видних політиків і, якщо нас заб’єш, то тобі пришиють замовне політичне вбивство.

- Не переживайте завчасно, Микола Іванович, - відповів Олег, - я ще не набрав повної швидкості.

Так невимушено розмовляючи, вони доїхали до Немирова, а далі по об’їздній дорозі повернули праворуч на Сокілець.

- Подивись на ці вирубки дубів, - промовив Валерій Пшетюк, - тільки у Вінниці з’явились польське підприємство по виробництву багатошарового паркету, як почалась масове знищене дерев твердих порід. Телебачення і депутат Заболотний нас заспокоює, що вирубки тут же засаджуються, але ж цим дубам по 70 – 100 років. Коли ж вони виростуть і збитки завдані природі будуть відшкодовані.

- Я вже звертався від імені організації «Зелений світ» до обласної прокуратури з цього питання, а мені дали відписку, що в діяльність підприємства вони втручатись не мають права, а управління екобезпеки на мій лист теж дало аналогічну відповідь. Україні потрібна патріотична влада, а цих давно вже треба гнати з їхніх посад. 

В Сокільці Валерій Пшетюк тримав пасіку і, нашвидкуруч поївши, всі пішли допомагати йому подивитись до вуликів. Яскраво світило сонце, на небі не було ні хмаринки і тому бджоли активно шукали нектар в весняних квітах. Як тільки Пшетюк відкрив перший вулик і витягнув першу рамку, бджоли уважно подивились на нього і, впізнавши хазяїна, дружно кинулись на Олега і Миколу. Довелось їм обом показати рекорди швидкості в бігу на короткі дистанції. На роль помічників пасічника вони явно не підходили. Тому, щоб не марнувати час Микола з Олегом взяли вудки і пішли ловити рибу на Буг. Вони пройшли через територію будинку відпочинку, спустились по крутим сходам до берега і, перейшовши по місточку через канал, що відводив воду до млина, опинились біля грайливих та виблискуючих всіма барвами райдуги струменів бузьких порогів. Берег був ледь вкритий травою, перші ніжно зелені пагони дерев в гаю відсвічувались в воді, а сонце наповнювало все навкруги золотисто-білим світлом.

Олег був досвідченим рибалкою і невдовзі наловив кілька окунів і плотвичок. Микола  майже не дивився на поплавки. Він весь повністю був там на правому березі біля церкви і малював в уяві свої дії в пошуку скарбу. Старий графський парк на другому березі був ще не весь покритий листвою і крізь дерева проглядали кам’яні сходи та одинока чудом вціліла паркова скульптура. Чого тільки не бачили ці круті береги.

- Ти заснув, чи що, - раптом вигукнув Олег, - в тебе вже й поплавка не видно.

Валерій різко смикнув вудку і витягнув великого сріблястого карася. Олег побіг витягати гачка, а Миколі стало жаль цього товстенького невдаху.

Через кілька годин вони рушили в зворотню путь. Пшетюк вже варив картоплю і сніданок з смаженою рибою наганяв здоровий апетит. За чаркою горілки і розмовами день спливав непомітно швидко. Коли почало темніти втомлені хлопці полягали відпочити на канапі. Микола сказав, що хоче прогулятись перед сном вийшов з будинку і з металошукачем рушив до Печери.     

2

Вечірні сільські вулиці були порожні, після трудового дня люди здебільшого вже відпочивали, зрідка по асфальтованому шосе з гуркотом проносилась автомашина і знову наставала тиша. Старий графський паркан збігав до берега Бугу, де виднілися кам’яні руїни згорівшого водяного млина.

Вийшовши на міст, Микола подивився на другий берег, де високо на кручі світились в променях вечірньої зорі хрести печерської церкви. Вони кликали його до себе, туди, де починалась історія його роду і де спочивали вічним сном його рідні. Над Бугом почав стелитися туман, який з кожною хвилиною він ставав все густішим.

Нервова напруга досягла апогею, коли Микола підійшов до замкнених воріт церкви. Щоб потрапити на подвір’я довелося обійти дзвіницю з тильної сторони, де паркан був невисоким. Легко переплигнувши через нього він опинився якраз навпроти могили прабабці Надії – Клементини Кульчицької і, ставши на коліна, прочитав молитву з проханням благословення на виконання заповіту її сина - діда Юрія Івановича в пошуку золотого хреста.