Глава 35 «Зелений» ідеаліст

1

Чорнобильська катастрофа розбудила свідомість мільйонів людей, а найбільш принципові стали борцями за збереження природи. Деякі нечистоплотні люди зробили непогану кар’єру, спекулюючи на ідеї захисту довкілля. Вони отримали посади в державних адміністраціях, стали міністрами, а потім почали перетворювати владу на брудні гроші.

Але були і ті, хто свято вірив в необхідність просвітництва і  щоденного покращення екологічної ситуації по принципу: мислити глобально, а діяти локально. Таким «зеленим» ідеалістом був доцент Вінницького педагогічного університету Іван Максимович Півошенко.

Вперше Микола  зустрів Івана Максимовича на обласній конференції екологічної асоціації «Зелений світ», де він розповів про роботу зі студентами в гуртку «Озон», про дослідження забруднення малих річок та проблему стихійних сміттєзвалищ і продемонстрував великі кольорові фотографії. На вигляд завідуючому кафедрою фізичної географії доценту Півошенку було не більше п’ятидесяти років. Він був міцної статури, з гарним відкритим обличчям і з цілою скиртою ледь посивілого волосся на голові, чим був дуже схожим на Ейнштейна. Після закінчення конференції Микола підійшов до Півошенка і сказав:

- Один наш вінницький науковець стверджує, що проблема озонового шару перебільшена і він не тільки не захищає Землю від ультрафіолетового випромінювання,  а навпаки, сам є джерелом такого випромінювання.

- Це дуже смілива думка, тому що суперечить поглядам на проблему озону всесвітньо відомих вчених і політиків. Підписання міжнародної угоди про зменшення викидів фреону є тому підтвердженням. – З привітною посмішкою відповів Іван Максимович.

- Ви правильно підмітили: метушня політиків в цьому питанні означає присутність мішків з грошима. Хтось хоче заробити на продажі свого замінника фреону, а математичні розрахунки реакції розпаду озону на кисень доводять випромінювання достатньо жорсткого ультрафіолетового випромінювання.

- Я б з великим задоволенням зустрівся з автором цієї теорії і ознайомився з його роботою, - спокійно відповів Півошенко.

Було очевидно, що думку опонента Іван Максимович сприймав з зацікавленістю дослідника і не вважав свої погляди незаперечною істиною.

Ця коротка дискусія справила на Миколу дуже приємне враження про нового знайомого, а в подальшому вони стали близькими друзями.

Розкол в українській екологічній асоціації «Зелений світ» призвів до того, що на наступній конференції головою Вінницької організації було обрано Івана Півошенко, а Микола став його заступником.

2

Свою діяльність на чолі громадської організації Півошенко почав з вирішення проблеми питної води. Він зібрав збори активу, на які запросив відповідних спеціалістів.

- Всім вже відома погана якість води з нашого Водоканалу – по західним нормам її взагалі не можна споживати, - сказав Іван Максимович. -  Тому жителі міста беруть воду з криниць, але якість води в них ніхто не досліджував. Особливо мене хвилює криниця по вулиці Червоноармійській біля хімкомбінату.

- Повний аналіз води коштує достатньо дорого, - зауважив представник водного господарства Шишанков. – Тому більше шести аналізів ми зробити не зможемо. От якби Ви достали відповідні хімреагенти, то ми могли б дослідити більше водних джерел.

- Дайте мені перелік необхідних хімреагентів і я постараюсь їх дістати, - промовив Микола.

Всі технічні питання були вирішені на протязі тижня, але результати аналізів води з криниць були просто вражаючими. Вода в криниці біля хімкомбінату, яку екологи вважали забрудненою, виявилась нормальною і придатною для споживання, а вода біля православного собору в центрі міста мала перевищення норм по нітратам в три рази!

Наступного дня Микола подзвонив начальнику санепідемстанції і повідомив про перевищення нітратів в криниці біля собору.

- Цього не може бути, - відповів жіночій голос. – Ваші лаборанти помилились.

- Ну так тепер Ви перевірте, це Ваш службовий обов’язок, - відрубав Микола.

Слухавка щось незадоволено буркнула і почулися короткі гудки – чиновники не люблять, коли їх турбують.

Екологи вирішили перевірити результати аналізів вдруге і висновок був незаперечний – вода отруєна. На цей раз до санепідемстанції було направлено офіційного листа з аналізом води, але відповіді вони так і не дочекались. Коли терпець урвався, Микола знову подзвонив до начальника СЕС.

- Що Ви нам пишете якісь дурниці. Ви взагалі маєте право на перевірку якості води? Ваша лабораторія атестована? – Загриміла слухавка і зв’язок обірвався.

Такого службового недбальства еколог – ідеаліст Півошенко не міг собі навіть уявити. Він вважав, що достатньо підняти якусь екологічну проблему і державні службовці, що отримують за це зарплату, тут же почнуть  діяти. Якими ж ми були тоді наївними!

На наступних зборах було вирішено попросити допомоги у керівників «Зеленого світу» в Києві. Виконавчий директор екологічної асоціації Адель Василівна  Босак запропонувала привезти пробу води в інститут колоїдної хімії і води академії наук України для проведення повного аналізу, що і зробив Микола. І ось зусиллями багатьох науковців і ентузіастів зеленого руху, нарешті, був отриманий важливий документ на бланку академії наук України, скріплений печаткою, якій засвідчував перевищення нітратів у воді в три рази. Вода в криниці біля собору отруєна шкідливими речовинами з вигрібних ям туалетів, смітників і поховань, що накопичувались століттями.