Глава 31 Відродження

1

Телефонний дзвінок відірвав Миколу Кульчицького від роботи:

-Ало, я слухаю.

- Пане Миколо. Вам телефонують з села Печера. Скоро відбудеться урочисте освячення відремонтованої дзвіниці і конче потрібні матеріали по історії церкви. В цьому році нашій церкві виповнюється 240 років.

- А коли це відбудеться?

- В останню неділю вересня.

- Дякую за повідомлення. Я обов’язково  приїду.

Микола  прийшов до тьоті Надії, яка зібрала величезний сімейний архів. Вона вже була дуже хвора і майже не виходила з дому. Микола переписав з її стареньких зошитів інформацію про всіх служителів Печерської церкви за 200 років, а також взяв три старовинні фотографії. Одна була датована 1906 роком і на ній були сфотографовані члени товариства «Просвіта» разом з отцем Іваном Софроновичем Кульчицьким. Другій фотографії було вже більше ста років і на ній було зображено саму церкву, отця Івана, церковного старосту і псаломщика.  На третій був портрет Івана Кульчицького.

Фотографії були відскановані і розпечатані на лазерному принтері. Подарунок до 240 річчя церкви був готовий.

Прізвище прадіда Миколи було вже досить відоме в Вінниці завдяки товариству «Просвіта» і створеної Михайлом Бардином кредитної спілки імені отця Івана Кульчицького.  Члени спілки дуже пишалися своєю назвою, тому що отець Іван був ще й одним з перших організаторів кооперативного руху на Поділлі. Михайло Бардин разом членами спілки кожного року приїжджав в Печеру і впорядковував могилу отця Івана.

Миколу і Михайла зв’язувала міцна багаторічна дружба. Бардин був засновником кількох громадських організацій і завжди відстоював права людей та національні інтереси України.  Розуміючи, необхідність для країни в євроїнтеграції, він самостійно налагодив співпрацю з громадською організацією Свентокшиського воєводства і проводив міжнародні семінари по місцевому самоврядуванню.   

Микола повідомив Михайла про ювілейні святкування в Печері, але у того була запланована поїздка до Польщі, тому він не міг бути присутнім.

Відбудова обезглавленої більшовиками дзвіниці почалась з приходом  нового батюшки – молодого священнослужителя отця Миколая. Він був родом з Тернопільщини, мав гарну зовнішність і велике бажання працювати на благо людей. За короткий час отець Миколай знайшов спонсорів і ремонт дзвіниці наближався до завершення. Знову засяяли на сонячному світлі  куполи старовинної української церкви і наповнили радістю душі всіх місцевих жителів.

            На святкування в Печеру Микола приїхав разом з Валерієм Пшетюком, який народився в Сокільці і його тут всі знали. Все церковне подвір’я було заповнене людьми. Маленька церква не вміщала всіх бажаючих бути на службі. Приїхало все керівництво єпархії і освячення дзвіниці та церкви тривала більше чотирьох годин. На святі були присутні спонсори, козаки, місцева інтелігенція, жителі навколишніх сіл і запрошені.

Після встановлення дзвонів, перед людьми виступили керівники єпархії і останнім отець Миколай. Всі люди розуміли, що саме він головний герой цього свята, але молодий батюшка скромно сказав:

- Дорогі брати і сестри. Сьогоднішнє свято створили саме Ви своєю безкорисною працею, посильними внесками і молитвами до Бога. Відродження цієї церкви символізує собою  відродження всього українського народу і нашої святої землі. Повірте в себе. Ви варті кращої долі і разом з вірою в Господа досягнете заповітних мрій. Нехай золоті хрести цієї церкви завжди народжують в Ваших серцях віру, надію і любов.

Гості почали вручати подарунки. Дійшла черга і до Миколи, який сказав:

- Я хочу Вам подарувати нашу історичну пам’ять, яка зосереджена в цих документах і фотографіях. Більшовицька влада хотіла зробити з нас безбатченків, людей без роду і племені. Вони хотіли, щоб народ не знав своєї історії, релігії та культури. Комуністичні вандали руйнували церкви, морили народ голодом, катували в концтаборах, але вони помилилися. З Божої ласки Україна відроджується і сьогоднішнє свято тому запорука. 

 Отець Миколай з нетерпінням переглянув документи:

- Це дійсно для нас безцінний дар для нашого музею. Дякуємо Вам.

Свято закінчилось в місцевому кафе з урочистими промовами та тостами за здравіє і многії літа. 

2

Львівські родичі Кульчицьких сестри Крушинські Іра і Ліда були зовсім різними за уподобаннями. Іра весь час була серед людей, займалася громадською роботою, допомагала дітям  і енергія в ній била через край. Ліда була більш спокійна та врівноважена, мала нахил до наукової роботи і навіть запатентувала технологію виготовлення штучної бірюзи. Сестри жили дуже дружно і завжди допомагали одна одній.

Одного разу Іра подзвонила в Вінницю і запросила Миколу на конференцію «Український родовід», яку проводило товариство «Просвіта».             Микола з радістю прийняв запрошення і вже через день о шостій годині ранку вже сидів в вагоні швидкого поїзда.

 Сусідами по купе були двоє священиків московського патріархату і гарна молода жінка з розумними і допитливими очима. Їхати разом потрібно було майже 6 годин, тому всі перезнайомились.

Жінку звали Галина, а священиків - Агапонгел і Євлогій. Спільна розмова почалась на російській мові, але Галина, що постійно проживала в Одесі, заговорила на такій чистій літературній українській мові, що Микола не втерпів від компліменту: