Глава 28 Політики

1

На з’їзді партії Зелених України у травні 1991 року в Тернополі Микола познайомився з земляком з Сокільця Віталієм Кононовим, який був заступником голови Юрія Щербака. З’їзд молодих зелених політиків більше нагадував мітинг ніж серйозний форум, де мала б бути вироблена програма партії, але це було зібрання ідеалістів, які бажали добра своєму народу. Після завершення  виступів і прийняття резолюцій, до Миколи  підійшов Віталій і сказав:

- Ви мені сподобались. Я бачив, як Ви голосували за важливі рішення. Вам треба створити в Вінниці організацію ПЗУ і очолити її, тому що Валерій Войтович живе в Могилів-Подільському і не зможе швидко реагувати на події, що відбуваються в центрі області.

- Який з мене лідер, - заперечив Микола, - мій політичний досвід це лише один рік боротьби за екологію і права людей.

- Лідера треба створювати постійно, щоб Вас влада почала впізнавати в обличчя. Тоді Ви зможете на неї впливати. Я хочу, щоб Ви познайомились з моїм односельцем Валерієм Пшетюком. Він теж живе в Вінниці і допоможе у створенні партійної організації.   

Запропоноване знайомство відбулося. Пшетюк був молодшим за Кульчицького на чотири роки. Він був середнього росту, міцної статури з відкритим обличчям і світлими  очима. Провести об’єднувальні збори два Валерія домовились в будинку Кульчицьких на Старому місті. Зібралось на зустріч 14 чоловік. Це були цілком сформовані особистості,  з вищою освітою і сталими політичними поглядами. Серед них були Сергій Скорейко, Володимир Клочан, Віктор Демко, а також матір Миколи Валентина, яка активно проводила виборчу кампанію до міської ради.

Збори відкрив господар дому Микола Кульчицький і запропонував обрати головою обласної партійної організації Зелених Валерія Пшетюка. З цього часу і починається створення Вінницької обласної організації Партії Зелених України.

За кілька років ця не чисельна організація завдяки своїй активності в боротьбі проти заправок у водоохоронних зонах, захисту екологічних прав громадян, щорічній посадці дерев, агітаційній роботі перетворилася на впливову політичну силу. На виборах до Верховної Ради України в 1998 році Вінниця дала ПЗУ вісім процентів голосів, а загалом по області було зібрано близько 5%. Зелені перемогли завдяки гуманній ідеології, метою якої було збереження всього живого на планеті і десяти років праці всіх екологів України.

Відсвяткувати перемогу активісти партії вирішили в, єдиному на той час, кафе біля національного банку. Коли всі зайняли свої місця і наповнили келихи, слово взяв Сергій Іванович Скорейко:

- Після програшу «Зелених» на перших виборах, мабуть, всі мали сумніви в нашій перемозі, але продовжували сумлінно працювати до останнього дня. Та все ж, звернення Миколи Кульчицького до екологічної прокуратури проти заправок на берегах Бугу і публікації в пресі добавили нам голосів виборців. Тому пропоную, щоб він був ідеологом нашої обласної організації.

- Так це я вже маю бути на рівні з ідеологами компартії Леонідом Кравчуком чи навіть Сусловим? – пожартував Микола – Це дуже велика честь і відповідальність.

Всі засміялись і випили за подальші успіхи.

Але конкурентна політична боротьба загострювалась з кожним роком. Суперники, що програли в боротьбі за місця в парламенті проливали сльози: ліберали були в стані депресії, Есдеки і Народні демократи, що за допомогою адмінресурсу ледь натягнули 4 проценти, незадоволено бурчали, а їх лідер Анатолій Матвієнко безапеляційно заявив:  «Перемога Зелених - це афера року!».  

Успіх Зелених став і початком їхнього краху. За партійним списком в парламент пройшли не найбільш активні та віддані екологічній ідеї особи, а наближені до керівництва партії і фінансисти. Пропозиції та законопроекти, що подавали рядові члени партії, з парламентської трибуни не озвучувались і не подавались на розгляд в профільні комітети. Народ поступово розчаровувався  в Зелених, а лідер партії вважав, що прийшов у парламент назавжди  і…  жорстоко програв.

2

            Після смерті діда Юрія Івановича, Микола довгий час не торкався подарованих ним листів гетьманів Богдана Хмельницького і Павла Тетері. Україна здобула незалежність, як подарунок від Бога, за сотні літ кровопролитних  битв і страждань кращих її синів та дочок. Але що отримав народ? При владі в більшості були антиукраїнські сили, які дбали здебільшого про свої власні інтереси і швидко збагачувались. Справжніх патріотів, таких як Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Григорій Омельченко там було дуже мало.

 Комуністична партійна номенклатура успішно використовувала в боротьбі за місця в парламенті  «політичні опудала» з ультра націоналістичним гаслами. В Україні таку роль грав добре профінансований владою та контрольований КДБ Андрій Мракчинський, а в Росії – «син юриста» Володимир Жутьковський.

Якщо український народ дуже швидко побачив справжнє обличчя Мракчинського і швиденько викинув його на «політичний смітник», то в Росії Жутьковський простакам сподобався і став постійним депутатом Державної Думи. Знаючі люди сміялись – єврей заробляє гроші на антисемітизмі. З цього приводу пригадується такий анекдот.

 В Москві біля офісу антисемітського товариства «Пам’ять» стоять два жебраки. У одного на грудях висить табличка «Я єврей», а у другого – «Я росіянин». Всі, хто виходить із офісу цього товариства, кидають гроші «росіянину», «єврею» ж ніхто нічого не дає. Випадковий прохожий пожалів його і порекомендував зняти табличку, на що «єврей» повернувся до «росіянина» і каже: