Глава 25 Єврей - завжди єврей

1

Через дванадцять років роботи на хімзаводі у Миколи на руках з’явились ознаки екземи. В цей час він уже працював енергетиком цеху фтористих сполук, які були дуже шкідливими для здоров’я. За порадою лікарів він вирішив змінити місце роботи.

Випадково він дізнався, що для будівництва трикотажної фабрики товариства глухих потрібен інженер по технічному нагляду і домовився про перехід на цю посаду. Очолював відділ капітального будівництва невисокий на зріст, симпатичний, з невеликими залисинами на чолі Белгерман Юлій Моісейович. Він був розумний, веселий, з великим почуттям гумору, але бував нетактовним у своїх жартах. У нього була вродлива жінка на ім’я Рита і двоє гарненьких дочок.

Кульчицький був лише на два роки молодшим від Белгермана і між ними склались прості, дружні взаємини. Микола відразу ж показав себе добрим спеціалістом своєї справи і просто та швидко вирішував всі питання, пов’язані з будівництвом. Практичний Белгерман по достоїнству оцінив нового інженера і жодного разу не відмовив Миколі в його проханнях.

Робочий день починався  суто по діловому і до обіду всі справи, за звичай, були вирішені. Потім Юлій Моісейович говорив директрисі Валентині Громовій:

- Ми з Миколою Івановичем поїдемо в трест «Промбуд».

Натомість Белгерман йшов вирішувати свої особисті справи, або просто порозважатися. Миколу Юлій Моісейович брав з собою, за компанію, щоб було з ким поговорити, а говорив він безперервно:

- Ти уявляєш, Микола, одного разу я зі своєю коханкою пішов у ліс і, коли ми там займалися сексом, до нас підкрався якийсь хлопчак і вкрав одного черевика. Я йому кричав: «Віддай черевика, я тобі п’ять рублів дам», але він утік. Довелось мені йти додому в одному черевику. І що ти думаєш, моя Рита цього навіть не помітила, що  взуття зникло. Отака вона в мене хазяйка!

Микола сміявся до схочу. Юлік був неперевершеним жартівником.

- А одного разу, - продовжував Юлік, - я йду по вулиці Ленінській, а назустріч моя знайома з якимось чоловіком. Я її жартома запитую: «ти ще довго спала, коли я пішов». Через кілька тижнів я її зустрічаю, а вона мені каже, що то був її чоловік і після мого жарту він з нею розлучився…

Жарт дійсно вийшов невдалий і поламав комусь життя.

Через кілька днів Юлій Моісейович прийшов на роботу і прямо з порогу заявив:

- Микола, ти уявляєш, що вчора мене мало не побили за антисемітизм!

- Тебе, єврея, за антисемітизм?!

            - Ти не повіриш. Прихожу я в ресторан з другом і бачу там повно євреїв. Я так голосно кажу: «Знову тут одні маланці (прізвисько євреїв)». До мене підбігає якийсь хмир і хотів мене побити. Добре, що серед них були мої знайомі і його заспокоїли, сказавши: «Він такий же, як і ти».

            Юлік зі своїми жартами явно ходив по лезу ножа.

Через деякий час на підприємство зайшов знайомий Юліка на прізвище Ройт з пляшкою горілки. Тут, як на гріх, з’явився ще один начальник відділу будівництва  з насіннєвого заводу, якого звали Сьома Нодельман. Юлій Моісейович поважно представив новоприбулому Ройта, як головного інженера проекту трикотажної фабрики з Харкова (насправді той був приймальником скляної тари). Нодельман виявився хвалькуватим і заявив, що він побудував цілий житловий масив у Вінниці, а проект трикотажної фабрики має безліч недоліків і його треба доробляти. Ройт мляво заперечував і майстерно грав свою роль головного інженера проекту. Після першої пляшки горілки з’явилась друга, а потім вся компанія поїхала  далі пиячити до Юліка додому.

            Наступного дня Юлік, тільки зайшовши у відділ, заявив:

- Цей хвалько Сьома до того напився, що сказав моїй дружині Риті, що якби вона з ним переспала, то потім тільки б на нього і чекала. А ще він  намагався зняти штани і показати їй свій член. 

Всі присутні дружно засміялись. Потім Юлік пішов на насіннєвий завод, де працював Нодельман, і там теж розповів цю історію, чим добре повеселив слухачів. А після обіду на роботу прийшов, протверезившись, Сьома і, наслухавшись дошкульних жартів, прибіг виясняти стосунки з Юліком на трикотажну фабрику, а потім цілий тиждень з ним не розмовляв. 

Крім цих своїх жартів, пиятик, походів у кіно в робочий час, Юлій Моісейович продавав шкіру, цукерки, спирт, цеглу, жіночі чобітки з імпортними наклейками, які були явно виробленими в Одесі і багато інших речей. В його гаманці завжди була пачка грошей, яку він всім показував, але рідко кому з лаборанток вдавалось  видерти в нього хоч три рублі на тістечка до обіду.

Очі в нього були завидющі. Одного дня він побачив на Миколі фірмову американську куртку «Леві страус» - страшний дефіцит на ті часи.

- Микола, продай мені свою куртку.

- О, це тобі дуже дорого буде коштувати, Юлік. Це не просто фірмова куртка, а ціла детективна легенда. Вона вироблена в США. Ось дивись на ярличок – вироблено в USA.

Потім її привезли в Бразилію і там продали. Одного дня чоловік моєї сестри, що живе в Ріо де Жанейро, пішов в ресторан і, поки він танцював, у нього вкрали піджак, що висів на стільці. Тоді він схопив чиюсь чужу куртку і пішов з ресторану, але вона виявилась на нього замала. Недавно до нас приїжджала тьотя з Бразилії і подарувала мені цю куртку. Тепер я ходжу по Вінниці в шикарній фірмовій американській куртці, та ще й вкраденій в Ріо де Жанейро! Це ж просто реліквія і, як я можу тобі продати подарунок дорогої тьоті. Ти мені вже тільки за розповідь цієї історії рублів з п’ять винен,   –  пожартував Микола.