Глава 24 Афганістан

1

Афганістан… ця географічна назва сусідньої держави, що на півдні граничила з Радянським Союзом, довгих десять років наводила жах на молодих хлопців – призовників. Вона наповнювала тривогою і тугою очікування їхніх батьків, рідних, друзів. Це страшне слово залишилось вічним душевним стражданням для родин, що отримали своїх синів, чоловіків, братів і наречених у цинкових гробах, а також прокляттям всій зажерливій тоталітарній системі СРСР. 

 Війна починалась, як завжди, по старому комуністичному сценарію: революція, «братня інтернаціональна підтримка» зброєю і військовими радниками, а потім знищенням непотрібних та неслухняних.

Військово-повітряний десант був висаджений просто на палац афганського диктатора Аміна в грудні 1979 року. В перестрілці з охороною «революціонер» Амін був убитий, а через радянський кордон, тим часом, стрімкою лавиною рухались танки і бронетехніка. За лічені дні Афганістан був окупований. В обозі радянських військ їхав новий «уряд», очолюваний колишнім афганським послом Таракі. Комуністична пропаганда тут же заявила, що афганський народ «запросив» наших доблесних воїнів окупувати їхню країну для виконання «інтернаціонального боргу».  Але, на цей раз замусолена схема не спрацювала – значна частина населення Радянського Союзу не повірила в цю брехню. На Червону площу в Москві навіть вийшла група противників окупації, яка була тут же заарештована співробітниками КДБ.

           В той час, коли московське радіо радісно повідомляло про успіхи військових, які, ну буквально на кілька годин, випередили американців, що, (який жах !), хотіли самі захопити Афганістан і впритул наблизитись до наших кордонів. Микола сидів в свому кабінеті переповнений тривогою та смутком. Він вже два роки, як працював енергетиком цеху фтористих солей. Навпроти нього сидів передпенсійного віку механік цеху Володимир Мисливий.

- Яку страшну помилку зробили наші керівники, - промовив Микола.   Для Радянського Союзу Афганістан буде тим же, чим для американців був В’єтнам.

- Та про що ти кажеш! У нас стільки народу, що ми їх шапками закидаємо. Крім того, там теж є багатства, можливо, золото, нафта. Через місяць війна закінчиться. – відповів Мисливий.

- Не хочу бути чорним пророком, але єдиним багатством, яке вам можуть привезти з Афганістану – це труна вашого сина, якому через рік йти в армію.

- Дурниці, - відмахнувся Володимир Мисливий. – У нас дуже потужна і добре озброєна армія. Пам’ятаєш, як наші розбили китайців на острові Даманський системою «Град»? А як чехів танками задавили? Так буде і цього разу.

Спочатку радянські військові намагались використовувати в якості гарматного м’яса бійців з середнєазійських республік, але ті не хотіли стріляти в своїх же братів по крові. Довелось заганяти в Афганістан росіян, білорусів та українців. Кожен день війни приносив все нові і нові жертви. З’явились перші похоронки і цинкові труни, супроводжувані офіцером з солдатами. Батьки навіть не мали права відкрити труну і попрощатись зі своєю дитиною. По країні поповзли чутки про тисячі загиблих, яких вивозили на літаку під назвою «Чорний тюльпан». Під загрозою зриву опинились московські олімпійські ігри, що мали відбутись у 1980му році. Володимир Мисливий ходив чорний, як ніч.

- Що ж робити? Як вберегти сина? – весь час повторював він.

- Мені казав один знайомий, що у воєнкоматі за гроші можна влаштувати призивника у госпіталі санітаром, або при якомусь штабі. Я вам дам його телефон, а ви спробуйте домовитись, - порадив Микола.

Через місяць Володимир Мисливий полегшено зітхнув:

- Все в порядку. Там йде така торгівля, що мені довелось віддати майже всі заощадження, але заради сина мені не жалко.

- Недаремно кажуть: кому війна, а кому мати рідна. Тепер ви розумієте, що ця війна нашому народу нічого крім горя і страждань не принесе.

2

Між тим ситуація все далі загострювалась. Західні країни і США засудили окупацію Афганістану і почали надавати військову підтримку повстанцям – муджахедам. Фінансово підтримували афганців також  ісламські країни. У них на озброєнні з’явились міномети, новітня стрілецька зброя, ракети класу земля - повітря, гранатомети і міни. Як не парадоксально, але зброю афганцям продавали навіть високопоставлені радянські військові командири, а в гробах перевозили до СРСР наркотики. Двадцятирічні росіяни, білоруси і українці гинули за імперські інтереси Кремля.

- Як служиться Вашому сину? – запитав Микола механіка Мисливого.

- Нормально, все в порядку. Я Вам такий вдячний за ту пораду. У мене ж всього один син і, якби з ним щось трапилось, то я б цього не пережив.

- Почитайте історію, за царизму, у батьків з одним сином, його в армію на брали, а при радянській владі беруть. За що ж наші діди боролись? – запитав Микола.

Механік був значно старший за Миколу і спочатку звертався до нього на «ти», але згодом все перемінилось.

- Тепер я бачу, які ж Ви були тоді праві у грудні 79 року. А я наслухався брехливої пропаганди на партійних зборах і мало не втратив сина. Він мені розповідав жахливі речи. До його госпіталя привозять молодих хлопців без рук, без ніг, сліпих, паралізованих, та ще й змушують їх мовчати про те, що вони пережили. Це, мовляв, військова таємниця! За один рік мій син надивився стільки страждань та горя, що ходить сам не свій і кляне цю владу. Я його молю тримати язика за зубами, щоб він десь не сказав чогось зайвого. Адже його теж можуть відправити в Афганістан.