Глава 16 Група ЕСС

1

            В середній школі №17 Микола був дуже посереднім учнем, хоча знання отримані тут були міцним фундаментом для подальшої освіти. В цій школі вчилось багато єврейських дітей з прилеглих вулиць (район цей раніше називався Єрусалимка) і вони тримались окремою групою. Другу групу складали хулігани і другорічники; до третьої групи входили діти, що недавно переїхали в місто з села. Микола не належав до жодної з цих груп і тому залишався одинаком, що мав весь набір оцінок. Найулюбленішим його заняттям було читання фантастичних романів про мандри та польоти в космос.

 Вступ до Вінницького енерготехнікуму (через рік він став політехнічним) корінним чином змінив ставлення Миколи до навчання. Поважне ставлення викладачів до абітурієнтів, простота викладання предметів і стимул отримати стипендію вивели його на п’яте місце в групі по успішності навчання. Коаліції і групи склалися і тут: сільські хлопці жили в гуртожитку і трималися разом, міські поділилися по місцю проживання,  навчанню в одних школах та старих зв’язках. Микола Кульчицький сидів на лекціях поруч з худеньким, але хуліганістим хлопцем, якого звали Євген Шовковський.

Вони разом вчились в одному класі сімнадцятої школи. (Пізніше Шовковський закінчив медінститут і став директором інституту урології в Києві.)   В перервах між лекціями Шовковський ходив по довгих коридорах і зачіпав всіх, хто попадеться. З ним намагались не зв’язуватись, знаючи про його знайомство з відомим боксером Кіржой. Але одного разу коса найшла на камінь. Отримавши доброго стусана від Едіка Дихмана, Євген почав погрожувати своєю «бандою», але до серйозного конфлікту не дійшло.

Найкращими студентами в групі були Валерій Біланік і Юра Голев. Вони вчилися завжди тільки на відмінно, але якщо Біланік легко вивчав предмет, то Голеву потрібен був час, щоб освоїти матеріал.

Колоритною фігурою в групі був товстунчик Фіма Розенфельд. Він весь час хотів вибитись в начальство, кричав авторитетніше і голосніше за всіх, а при нагоді, приторговував закордонним товаром, який його батько привозив з Болгарії.  

Найкрасивішим хлопцем і улюбленцем дівчат був Толя Скворцов. Він чимось нагадував Сергія Єсеніна і зовнішністю, і веселою вдачею.

              Класним керівником групи був фізик Володимир Васильович Рибаковський. Це був гарний чоловік середнього росту, чудовий викладач з веселим, але твердим характером. Він завжди вимагав від студентів знайти і зрозуміти фізичний зміст сухих математичних формул. Крім того, Володимир Васильович був чудовим психологом і в кожному студенту умів розгледіти його внутрішній світ. 

            Грозою технікуму був начальник адміністративно – господарської частини Іван Михайлович  Вознюк. На вигляд він чимось нагадував величезного настороженого буйвола, готового будь якої миті покарати бешкетників. Одного разу Фіма Розенфельд вирішив на перерві показати , як треба танцювати новомодний танець «Твіст». Він виліз на викладацький стіл і почав виробляти товстим задом акробатичні викрутаси. Але він не бачив, як ззаду до нього підкрався Євген Петров і надів йому на голову стілець без сидіння. І треба ж було так трапитись, що саме в цей момент в аудиторію увійшов заступник директора Іван Вознюк. 

- Ти, ти і ви двоє. Ідіть за мною. – загрозливим тоном сказав Вознюк.

Серед винуватців опинились і дві невинні жертви… відмінники Біланік і Голєв!  Це була сенсація!  Розенфельда і Петрова  заступник  директора «арештував» справедливо, але чому він забрав с собою ще й двох відмінників?  Весь технікум гадав, чим це все закінчиться. Через деякий час з кабінету Вознюка вийшов усміхнений Петров. Всі збіглись до нього:

- Розказуй! Що там було?

- Вознюк сказав нам писати пояснювальні записки. Я написав: «Я, Петров, повільно одягав поламаний стілець на голову товариша Розенфельда».

Присутні вибухнули таким сміхом, що повиходили студенти з сусідніх аудиторій і через кілька хвилин сміявся весь технікум. Все закінчилось тим, що всіх чотирьох примусили заплатити за всі поламані стільці, що були в аудиторії. Логіка Вознюка була наступна: ви - відмінники, сиділи поруч і не втримали двох бешкетників, тож платіть разом із ними.

Але найколоритнішою фігурою був викладач теоретичної механіки  Віталій Паульський. Це був молодий чоловік середнього росту, постійно одягнутий в один і той же костюм, завжди серйозний і педантичний. Це був блискучий знавець предмету і його викладання. Матеріал так  легко засвоювався на його лекціях, що в інституті теоретичну механіку можна було вже не вчити. Лекції починались точно по розкладу, а за дві хвилини до закінчення уроку звучало: «Запитання є?»  Запитань ніколи не було і тут же лунав дзвоник. Про його педантизм в технікумі складали легенди. Особливістю Паульського було те, що він дуже не любив фотографуватися. Помітивши це, студенти, жартуючи, намагались сфотографувати Паульського на Першотравневих демонстраціях, але жоден з них не міг похвалитись, що йому це вдалося.

            В роки становлення незалежності України  Іван Михайлович Вознюк  і Паульський показали себе свідомими громадянами і справжніми патріотами України.

            Гендерна революція в технікумі сталася, коли Микола був на другому курсі. За специфікою спеціальностей в технікумі вчились переважно хлопці, але коли з’явився факультет електролампових приладів в аудиторіях, нарешті, з’явились дівчата. Які ж вони були гарні!  В 17 років почалися перші романи, побачення, поцілунки, але не у всіх… Микола був дуже сором’язливим хлопцем, який червонів з найменьшого приводу. Він таки з горем пополам закінчив музикальну школу і його зробили акомпаніатором студентського хору. Хормейстер – гарний молодий чоловік інтелігентної зовнішності на репетиціях говорив: