1
Ольга Лятрей мала намір відвідати також і свою двоюрідну сестру Валентину, що жила з сім’єю на Старому місті.
Після розпаду першого шлюбу її познайомили з двічі розведеним чоловіком В’ячеславом Іванухіним. Він був на 10 років старший за Валю, середнього зросту, кремезний з глибоко посадженими очима і густими чорними бровами. Характер в нього був важкий, а вади виховання і невисокий рівень культури часом робили його просто нестерпним. Проте були і позитивні риси: він був роботящим і рішучим. Під час війни він потрапив у полон під Уманню, втік, потрапив у штрафний батальйон, був контужений і прослужив до кінця війни зв’язковим.
Спочатку Валентина з Вячеславом жила на П’ятничанській, але потім вирішили побудувати свій власний будинок. Валентина працювала в проектній організації і, завдяки знайомствам в управлінні архітектури міськвиконкому, достатньо легко отримала ділянку під забудову. Вона була розташована на лівому березі Південного Бугу, недалеко від центру міста, але була майже не придатна для будівництва, через те, що це був північний крутосхил глибокого яру. Крім того до ділянки не було дороги і доставити туди будівельні матеріали було неможливо.
Незважаючи на труднощі, в перший же рік була побудована глинобитна тимчасова хатинка площею 24 квадратних метри. Посередині стояла велика піч, що обігрівала приміщення і на якій готували їжу. Дах був критий толем, стіни були тонкими і в першу зиму було дуже холодно, але все ж це була своя власна хата. З часом життя налагодилось, кожен рік до хатинки, щось добудовувалось власними силами, зробили льох, добудували кухоньку, тому всі були щасливі.
Ольга з чоловіком завітали до Валентини в неділю, коли вся сім’я була вдома. Їх супроводжували Юрій Іванович з дочкою Надею. Після перших поцілунків, обійм і сльоз, всі зайшли до хати. Стіл був накритий в більшій половині хати. Поруч стояло старе німецьке піаніно і широке ліжко, тому вільного місця майже не було. Проте всі розмістилися за столом; чоловіки пили горілку, а жінки солодку вишневу наливку. Прості невибагливі, але смачні українські страви дуже сподобались бразильському французу Клоду. Він весь час, щось говорив по-португальські, а Ольга перекладала. За столом була дружня і невимушена обстановка. Через деякий час чоловіки так сп’яніли, що почали розуміти один одного без перекладача. Вони вийшли на двір покурити і розмова перейшла на жіночі проблеми.
- Скільки років твоїй дочці Оленці? - запитала Валентина Ольгу.
- Вона народилась в 1949 році в Ріо де Жанейро, - відповіла та. – Зараз їй чотирнадцять років. Я привезла фотографії. Подивись, тут Оленці чотири роки, а це вона в карнавальному костюмі. Вона непогано вчиться в школі, але має складний характер.
- Ну, це вічна проблема батьків і дітей. – засміялась Валя. – Я зі своїм сином Миколою теж натерпілась. Він народився в 1946 році під час голоду. Добре, що в мене було молоко, і малий смоктав груди, майже до двох років. Під час одного зважування в дитячій лікарні його голого поклали на ваги, а він в цей час почав пісяти і попав просто на портрет Сталіна, що висів на стіні. Санітарка і лікар страшенно злякались. За таку необачність їх могли і посадити. Зараз це виглядає кумедно, а в ті часи було не до сміху.
Микола сидів за столом поруч з бабцею Анастасією. Він вже багато разів чув цю історію і, кожного разу йому було незручно.
- А коли померла бабця Варя, - запитала Ольга.
- Це трапилось навесні 1953 року. Ми її поховали на п’ятничанському кладовищі і навіть хреста нема на її могилі. В цей же час помер і Сталін. Всі мусили ходити з чорними пов’язками на рукавах, навіть діти. В цей же рік була дуже велика повінь. Буг так розлився, що затопив будинки по вулиці Київський і Свердлова. – пригадала Валя.
Микола пам’ятав цю повінь. В цей час він застудився і сидів вдома. Пішовши на город, який був на схилі до річки, він побачив, що двометрові «бики» - льодорізи біля спаленого мосту повністю зникли під водою. Здавалось, сама природа хотіла змити з себе весь бруд сталінської епохи.
- Микола вчиться в політехнічному технікумі на електрика і добре грає на піаніно. Він закінчив музичну школу і акомпанує студентському хору, - з гордістю сказала бабця Анастасія.
– Микола, зіграй нам полонез Огінського.
Коли приходили гості, Миколу завжди змушували, щось грати, але робив він це без особливої охоти. В музичній школі потрібно було вчити етюди, для розвитку пальців, церковні твори Баха, яких він терпіти не міг, але із задоволенням грав сонати Бетховена, другу рапсодію Ліста і Революційний етюд Шопена.
Під тиском дорослих, Микола сів за піаніно і почав грати. На звуки музики до хати зайшов Клод і здивовано дивився, як швидко бігають пальці по клавіатурі. В цій убогій українській хаті звучали твори великих композиторів, чого не було ні в його шикарній бразильській квартирі площею 120 квадратних метрів з видом на пляж Капакабана, ні в парижській квартирі батьків.
Рішення поступити в технікум до Миколи прийшло несподівано. Керівник СРСР Хрущов почав робити різні непродумані реформи: ліквідовував «не перспективні села», розукрупняв міністерства, саджав кукурудзу впритул до Полярного кола, боровся з травопільною системою в сільському господарстві, а під кінець свого правління дуже полюбив горох, після чого в магазинах пропав хліб. Куди б він не приїжджав, він завжди давав «ряд цінних вказівок».
Відредаговано: 13.11.2022