Глава 14 Салют Перемоги

1

Історія завжди обслуговує переможців, але проходять роки, змінюються політичні обставини і добропорядні науковці та допитливі громадяни починають зовсім по іншому трактувати події минулих років. Такою незаангажованою і допитливою людиною був і Юрій Іванович Кульчицький. В гарячих дискусіях з чоловіком племінниці Ніни фронтовиком капітаном артилерії Олексієм Рибалко, який пройшов всю війну, почалося розвінчування міфа про «непереможного полководця» маршала Георгія Жукова.

- Наш артилерійський полк вступив у бій під Тернополем, практично без боєкомплекту. Коли закінчились боєприпаси, ми змушені були відступити, залишивши пушки МЛ-20 вагою у 7 тонн. За це Жуков особисто розстріляв нашого командира, - розказував Олексій.

 Крім того, він багато читав, порівнював, аналізував і правда про війну повстала перед ним у всій своїй непривабливості по спогадам та свідченням очевидців.

Першим до Берліна вийшов Перший  Білоруський фронт, яким командував маршал Радянського Союзу Рокосовський. Він був зразком полководця і військовою доблестю,  і талантом, і хоробрістю, а ось польське прізвище його підвело. До початку війни він був арештований НКВС і лише провали на фронті змусили Сталіна витягти його з в’язниці. Тому на самому фініші війни його понизили. Не міг командир з польським прізвищем та ще після ув’язнення брати Берлін. 

Рокосовський запитав Сталіна: «За що така немилість?».

Сталін:  «Це - політика, не ображайся».

Приймав перший Білоруський фронт Жуков і з цього приводу влаштував бенкет.

Яскраво описав цю подію артист Борис Січкін в своїй книзі «Я з Одеси, здрасьтє…».

«Я чудово пам’ятаю бенкет з приводу передачі командування нашим фронтом з рук Рокосовського Жукову. Наш ансамбль виступав на цьому вечері. На підвищенні стояли два великих крісла, на яких сиділи обидва маршали… В ансамблі працював солістом хору Яша Мучнік… Після його виступу Жуков підізвав його до себе і, посадовивши поруч, на місце маршала Рокосовського, весь вечір не відпускав. Яша несміло намагався щось сказати маршалу, але Жуков його заспокоїв: «Не хвилюйся, сиди спокійно, нехай він погуляє».

Солдат – єврей Яша Мучнік весь вечір просидів на троні замість Рокосовського з прославленим маршалом Жуковим.

Борис Січкін був у захваті: ось як Жуков любив і поважав єврейський народ! Та він помилявся. Не в повазі до євреїв тут мова, а свідоме  і публічне приниження маршала Рокосовського.  Якби замість євреїв тоді танцювали і співали цигани, Жуков би їм свою повагу і любов демонстрував. Просто потрібно було кимось місце Рокосовського зайняти, щоб доблесний маршал «погуляв» без місця.  Замість товариського співчуття –  Рокосовський прорвався першим до Берліну, а Жукову на все готове нові нагороди отримувати, прапори розвішувати, але ж він не винен, так вирішив Сталін.  Та не так веде себе Жуков.  Йому необхідно Рокосовського публічно втоптати в бруд.

А ось свідчення головного маршала авіації Голованова: «Якби він матом крив, - це на війні справа звичайна, а він намагався принизити, розчавити людину. Пам’ятаю, зустрів він одного генерала: «Ти хто такий?» Той доложив. А Жуков йому: «Ти мішок з гімном, а не генерал!» Жукову нічого не коштувало сказати після розмови з генерал – лейтенантом: до побачення полковник!»  (Ф. Чуєв. Солдати імперії. С.316).

Про видатні перемоги Жукова його борзописці написали тисячі книжок, але найскромніший аналіз військових дій показує брутальну фальсифікацію історії.

В нуль годин 25 хвилин 22 червня 1941 року начальник генерального штабу Жуков директивою №1 віддав наказ військам на провокації не піддаватись і ніяких дій не проводити, чим практично паралізував відповідні дії всіх збройних сил в перші години війні. Ця директива була смертним приговором  Червоній Армії: не чини опору, коли в тебе стріляють. Не реальними до виконання (тобто дурними) були директиви  Жукова №2 і №3. Вони ще більше погіршили положення і призвели до повного розгрому кадрової армії. В перші місяці війни було втрачено 6 290 000 одиниці стрілецької зброї, 20500 танків, 10300 бойових літаків,  п’ять мільйонів солдатів і офіцерів. Такої катастрофи не знала жодна армія світу, тож невже начальник генерального штабу, «великий стратег» Жуков за всю цю ганьбу ніякої відповідальності не несе?

 За другий розгром під Смоленськом Сталін зняв Жукова з посади начальника генерального штабу, як людину, що не здатна мислити стратегічно. Не було Жукова в вирішальні дні ні під Сталінградом, ні під Курськом – там були Рокосовський і Василевський. Рішення про проведення артилерійської контрпідготовки перед початком наступу німецьких військ під Курськом, затвердити Жуков відмовився. Рішення приймали на свій страх і ризик Рокосовський, Ватутін і Василевський.

Та вклад Жукова в салют Перемоги все ж є – це мільйони солдатських життів загублених через самодурство маршала з  менталітетом фельдфебеля Пришібеєва. Це особисті розстріли офіцерів перед строєм, а також накази розстрілювати сім’ї військовослужбовців в Ленінграді за відступ їхніх чоловіків, що воювали на фронті. Серед фронтовиків ходили чутки, що Жуков розстріляв свого особистого шофера за те, що в нього заглухла автомашина.

Американський генерал Ейзенхауер в своїх спогадах писав, що він був шокований заявою Жукова, який хвалився тим що, віддав наказ піхоті штурмувати Зеєловські висоти під Берліном для економії часу без розмінування. За такий наказ в американській армії командира віддали б під трибунал. Але своєї провини за прорахунки і загибель мільйонів солдат, маршал Жуков  ніколи не визнав. Навпаки, він почав роздувати свій власний культ, за що був знятий з посади по наказу Сталіна з формулюванням: «Втративши всяку скромність маршал Жуков приписував собі заслуги в розробці і здійсненні військових операцій, до яких він не мав жодного відношення». Всі ці шокуючі історичні факти стали відомі лише після публікацій книг колишнього розвідника Головного розвідувального управління історика Володимира Суворова (Резуна).