Глава 11 Патріоти

1

            Юрій Іванович дуже любив оперу і все життя збирав платівки видатних оперних співаків і виконавців класичної музики.  Не раз він бував і в Вінницькому оперному театрі. Під час однієї вистави він побачив стрункого соліста балету,  що дуже гарно танцював, а  після спектаклю вони познайомились.

            Михайло Бенедиктович Климчук народився в місті Вінниці 4 березня 1923 року. Батько був родом з Волині, а мати з села Хижинці. Він був одним з найкращих артистів балету в Вінницькому оперному театрі. Театр був побудований архітектором Артиновим в 1910 році. Трупи були змінними, але з 1930 року тут уже працює постійна трупа. Педагогом балету була Лідія Спиридонівна Ріхтер, що вчилася в Імператорському Маріїнському оперному театрі. Її чоловіком був артист і керівник балету Сергій Іванович Мухартов. Разом з ним танцював і його брат Петро Іванович. В оперному театрі ставилися всі російські і зарубіжні опери: Євгеній Онєгін, Ріголєтто, Травіата, Фауст.

             Батько служив в господарський частині НКВС, але в 1937 році його арештували і розстріляли. В 1918 році були також розстріляні його брати Максим і Кирило бандами Мурав’йова в Києві. Вони служили бійцями в білій сотні (на білих конях) армії УНР. Причиною арешту батька було походження  із західної України. Михайло Климчук мав брата і двох сестер.

Театр не встигли евакуювати і він продовжував працювати в роки окупації. Ставши солістом балету  Михайло в 1942 році навіть отримав запрошення до Берлінської опери, але відмовився. В 1942 році на балеті «Бахчисарайський фонтан» був присутній сам Гітлер. Спектакль йому сподобався і він дав розпорядження коменданту міста видавати всім артистам театру пайок німецького солдата. Брат і сестра Михайла грали в театрі дитячі ролі і теж отримували цей пайок.

            Німецькі війська вступили до Вінниці в липні 1941 року з боку Старого міста. Вони зберегли колгоспи, бо так легше було забирати продовольство. Вони призначили ляндвіртів – німецьких наглядачів і організаторів виробництва, а також  старост. Слідом  за німцями таємно прийшли до Вінниці 10 чоловіків з організації українських націоналістів. ОУН направляла своїх людей на східну Україну для створення осередків. Двоє хлопців з села П’ятничани Сергій Соловей і прожекторист театру Микола Кузьмук першими вступили в ОУН. В липні 1941 року вони запропонували стати членом організації Михайлу Климчику, на що той з радістю погодився. Осередки ОУН були створені у всіх районних центрах області і навіть в деяких селах. Націоналісти займалися агітаційною і просвітницькою роботою, але майже відразу почались арешти. Налякані проголошенням у Львові Ярославом Стецьком утворення самостійної української держави, німці показали свої справжні наміри. Легальні провідники ОУН у Вінниці були розстріляні вже в 1941 році. Організація пішла в підпілля.

            Ще до початку війни націоналісти мали  надію створити самостійну українську державу. Вони створили два збройних підрозділи Роланд і Нахтігаль, які в майбутньому мали стати регулярною українською армією. Ці батальйони підійшли до села Некрасово і тут їм було запропоновано їхати в Білорусію для боротьби з партизанами, але вони відмовились. Тоді німці арештували всіх офіцерів на чолі з Романом Шухевичем, а батальйони роззброїли і розпустили. Романа Шухевича пізніше з боєм вдалося визволити службі безпеки ОУН.

            З 1942 року провідником Вінницької обласної організації ОУН став виходець з Івано-Франківської області Микола Козак на псевдо Степаненко. З Західної України надходило дуже багато нелегальної літератури, що поширювалась серед населення. Вперше в Вінниці можна було прочитати книги Івана Лепкого, Михайла Грушевського та інших. Окружний провідник – галичанин на псевдо Рудий дав завдання Михайлу створити організацію. З великим ризиком був створений осередок кількістю 17 чоловік. Серед них були Ліда і Григорій Бідко, Володимир Бенюк, Валентина Коротко та інші. Німці навіть собі уявити не могли, що прямо проти приміщення гестапо в оперному театрі діє підпільна організація. Правила ОУН забороняли підпільникам тримати в себе зброю, вести щоденники, фотографуватися, але це не вберегло  патріотів від арештів. Видав організацію Василь Совіцький, що жив на Старому місті. Батько його був з січових стрільців і був машиністом панцерного потягу. На їхній квартирі жив один з провідників ОУН Микола Мечник, що був куратором Київської області, тому зрадника виявили запізно. Василь Совіцький видав близько 80 чоловік в тому числі всю організацію ОУН з Білої Церкви. Він служив також «підсадною качкою» у вінницькій тюрмі. Мужньо вела себе на допитах в гестапо,  Ірина Підлужна (псевдо Ольга). Вона навіть плюнула слідчому гестапо в лице. Вони загинули під тортурами, але не виказали своїх побратимів.

            Одним із слідчих кримінальної поліції був Дмитро Міфідовський. Мати у нього була німкеня, а батько був священиком української автокефальної церкви, якого розстріляли в 1937 році. Дмитро завжди ходив з двома пістолетами і робив все можливе, щоб помститися комуністам.

            В Вінницькому НКВС було розстріляно більше 13000 людей за брехливими звинуваченнями. Частина їх була закопана біля літнього театру вздовж улиці Першотравневої. Потім на цьому місці комуністичні людожери створили розважальні атракціони. Другу більшу частину розстріляних закопали в лісі біля теперішнього палацу юнацтва. Німці наказали військовополоненим розкопати ці величезні могили для демонстрації злочинів сталінізму. Сморід стояв нестерпний. Люди приходили оглядати речі замордованих і по них знаходили своїх родичів.  Після приходу радянських військ НКВС розстріляло більше 120 жінок, які впізнали своїх близьких, за наказом генерала Раппопорта.