Глава 7 Скарб

1

             В вересні 1918 року молоді поляки, яких багато було в Немирові, підбадьорені відновленням польської державності, утворили кінний загін для сприяння утворенню Великої Польщі «від моря, до моря». Місце для конюшні їм надала графиня Щербатова, в своїх пустих господарських приміщеннях. Для утримання коней необхідно було постійно купувати фураж, але нерозумна молодь вирішила, що краще буде забирати зерно і сіно в селян силою зброї. Перші кілька рейдів по селам пройшли їм безкарно. Але потім селяни села Стрільченці, дізнались, що ранком за фуражем поляки приїдуть до них.  Тоді вони вночі закопали на дорозі борони догори штирями і присипали соломою, а осторонь зробили засаду. Молоді вершники з ходу напоролись на борони і коні попадали. Побачивши, що вони попали в засідку, польський загін відступив, погрожуючи обов’язково повернутись. Звістка про цю сутичку облетіла всю округу і навколишні села повстали. Дороги на Немирів були перекриті, на перехрестях були встановлені кулеметні гнізда, молоді поляки опинились в облозі.

Наступного дня Юрко Кульчицький велосипедом виїхав з Печери до Немирова, але тільки він доїхав до лісу, як його зупинили озброєні селяни. Впізнавши сина отця Івана, вони порадили йому повернутись до Печери, тому що в Немирові можливі військові дії і там небезпечно. Упертий Юрко все ж вирішив дістатись до Немирова іншою дорогою. Та не встиг він проїхати і пів - кілометра, як його наздогнали озброєні вершники. Командир загону теж упізнав молодшого сина священика Івана Софроновича і примусив Юрка повернутись до Печери. Наступного дня Юрко безперешкодно доїхав велосипедом до Немирова. На центральній вулиці міста, стікаючи кров’ю, лежали тіла молодих поляків. Минулого дня обложені юнаки, побачивши безнадійність свого становища, попросили графиню Щербатому виступити посередником на переговорах з селянами. Було домовлено, що молоді хлопці складуть зброю і їх відпустять. Але укладена угода не була виконана. Хтось порушив обіцянку і всі поляки були убиті.

Стосунки з місцевими поляками загострилися. Печерський костьол було пограбовано і службу там більше не правили.

Це був момент, коли можна було дослідити костел з середини. Якось ввечері, Юрко взяв з собою кілька свічок, великий ніж і пішов через парк до католицького храму. На дворі вже стояла темна ніч, коли він побачив розчинені двері і зламану решітку. В підвалі каплички вже були зроблені перші поховання і тому було трохи моторошно. «А якщо в костелі з’являться привиди? – подумав Юрко». Від цієї думки йому зовсім розхотілося заходити всередину каплички. Але бажаний скарб був від нього так близько, що нарешті Юрко наважився. Всередині каплички було вже зовсім темно, тому Юрко запалив свічку і почав вивчати стіну зліва від дверей. Мерехтливий вогонь свічки вихоплював з темряви потемнілі фрески з обличчями святих, написи на стінах біблійних заповідей та повчань. 

Раптом позаду почувся якийсь шум. Серце Юрка завмерло від переляку, зовсім близько над його головою пролетів кажан. Мимоволі він випустив свічку з рук і вона згасла. В капличці знову стало тихо лише шалено билося серце в грудях Юрка. Він знову запалив свічку і почав оглядати другу стіну. Вона дещо відрізнялася в попередньої. На ній було вмонтовано залізний гак, на який, очевидно, вішались ключі від костелу. Крім того штукатурка на стіні була поділена на прямокутні квадрати: п’ять зверху вниз і п’ять вздовж стіни.

Юрко уважно оглянув кожен квадрат, але нічого цікавого не знайшов. Це були просто борозни, зроблені в сирій штукатурці. Розчарування охопило Юрка: нічого нема, ніякого скарбу, можливо це був просто жарт Потоцьких. Від цієї думки Юрко аж спітнів. Він поставив свічку на підлогу, зняв куртку і повісив на гак, що стирчав із стіни. І раптом гак поволі заглибився в стіну і повернувся. П’ятий квадрат зі скреготом відійшов в сторону, утворюючи темний отвір. Юрко засунув в тайник руку і вийняв важкий пакунок. Відступивши пару кроків назад, він розгорнув пакунок і побачив блиск золотистого металу  – то був великий золотий хрест, оздоблений п’ятьма крупними рубінами і великими діамантами. Крім хреста в пакунку були якісь папери. Юрко мало не збожеволів від радості. Йому таки поталанило знайти скарб, про який було написано в записці. Він швидко одягнув куртку, закрив тайник, погасив свічку і пішов до дверей.

Раптом хтось схопив його ззаду, намагаючись вирвати з рук пакунок. Несамовито зойкнувши, Юрко намагався вирватись, але все було марно. Тоді він намацав за поясом ніж і вдарив ним  навмання когось в темряві. Почувся стогін і руки нападника розжалися. Юрко вискочив з костелу і, не розбираючи дороги, крізь кущі, кинувся тікати. Він біг доки хватило сил, а потім впав на землю і так лежав повністю знесилений. Почав накрапати дощ. Юрко підставляв обличчя під холодні струмені, поступово осмислюючи пережите. В костелі хтось був разом з ним і це був не привид. Привиди не стогнуть після удару ножем. Це була людина, яка бачила золотий хрест і намагалась його відібрати. Сили поступово повернулись до Юрка і він прийшов додому опівночі. Сховавши пакунок з хрестом на горище, Юрко пішов спати.

Вночі йому приснився костел зі склепів якого повиходили кістляві привиди і почали душити його за горло. Юрко почав кликати на допомогу, але лише привиди і чорні кажани були поряд. Чиясь рука торкнулася його чола і він прокинувся.

Над нам стояла мати:

- Ти кричав у вісні, тобі приснився якийсь кошмар.

Юрко пригадав події минулої ночі і тривожні думки знов охопили його.

- Чи впізнав мене нападник? Чи не повторить він свою спробу знову, - думав Юрко.