Глава 5 Вандали

1

Людство, з перших днів його існування, завжди роздирали протиріччя: хтось хотів більше жінок, слави, багатства, влади. Хтось мріяв все це забрати і привласнити собі, а хтось хотів всі блага землі поділити між членами  суспільства. Одним з останніх мрійників був Карл Маркс. Німецький єврей Маркс об’єктивно описав в своїх працях перешкоди на шляху розвитку людства, але зробив неправильний висновок – все має бути загально громадським навіть жінки і діти. Засобом досягнення цієї мети повинна стати світова війна, а потім світова революція. Весь старий світ, з його багатовіковою культурою, потрібно було зруйнувати і побудувати щось нове. Ідеї Маркса підхопили інші євреї:  Троцький (Бронштейн), Каменев (Розенфельд), Зінов’єв (Радомишльський – Апфельбаум), Володарський (Гольдштейн), Свердлов ( Аптекман ) та інші.

Багато містечкових євреїв стали членами партії, а такі, як голова Петроградської НК (ЧК) Соломон Урицький, одним з провідників червоного терору.  Більшовики захопили владу на багнетах обдурених і п’яних від пролитої офіцерської крові Кронштадтських матросів. Вони розігнали законодавчі збори і розстріляли демонстрації протесту робітників. Після цього злочину монопольно утримувати владу можна було лише шляхом необмежених репресій. Вони не знали, що побудована ними «революційна гільйотина» згодом відрубає і їхні голови.

Їх лідер Ульянов (Ленін) вміло маніпулював гаслами: землю – селянам, фабрики – робітникам, мир – народам, право націй на самовизначення аж до відокремлення. Він говорив те, що хотіли почути народи колишньої царської імперії, але зовсім не збирався це виконувати. Ульянов вважав селян «класом дрібної буржуазії» «тим ворогом робітничого класу, з яким більшовики повинні боротися з усією жорстокістю і з усією безпощадністю».

Більшовикам не потрібна була церква, адже вона проповідувала християнську любов до ближнього, заповідь не убий, а ідеологія Маркса мала породити ненависть одних людей до інших та громадянську війну. Все це стало зрозуміло для простих людей значно пізніше, але і в цей час Іван Софронович говорив:

- Тимчасовий уряд не потрібно було скидати. Цей уряд не збирався правити довго. Долю країни повинні були вирішити всенародно обрані законодавчі збори і встановити такий устрій, який буде привабливим для більшості населення країни. Народи Росії обрали своїх депутатів і відправили в столицю виконати волю більшості. Саме цього найбільше боялись та не могли допустити Ленін і Троцький! Тому вони знищили демократію і встановили в країні диктатуру. Більшовики Установчі збори розігнали, а демонстрації протесту розстріляли з кулеметів. Для всіх людей настав час тяжких випробувань.

Юний Юрко не дуже переймався тривогами батька, як і більшість громадян величезної держави. Його більше хвилювали мрії про захований скарб Потоцьких і гарна гімназистка Ольга Багріновська. Тоді він ще не розумів, що саме зараз купкою політичних авантюристів вирішується доля мільйонів людей, як і його власна. Після того, як перші краплі робітничої крові впали на бруківку вулиць Петрограду, нова інша влада повинна була б судити Леніна, Троїцького, Дибенко, Раскольнікова, а також всіх інших, як кримінальних злочинців. З цього моменту більшовики просто не могли віддати владу комусь іншому, не могли допустити вільних  виборів, існування незалежної преси. Після цього вони повинні були душити профспілки та всі інші партії, включаючи і свою власну. Владу Леніна і Троцького ніхто не обирав, тому вона була незаконною, а незаконну владу можна утримати лише силою, лише терором. І зовсім не Сталін почав терор в 1937 році, а Ленін, Троцький і компанія в 1917му.

            Отець Іван (Іоан) все з більшою тривогою спостерігав за розвитком політичних подій. Він щиро радів створенню української держави, зростанню свідомості сільської громади, в чому велику роль грали члени товариства «Просвіта». В цей же час він бачив розкольницькі дії єврейської общини, що вела активну більшовицьку пропаганду за збереження васальної залежності України від Росії. Це викликало справедливе обурення в найбільш гарячих головах і переростало в ворожнечу між націями. Іван Софронович намагався стримати зростання напруженості в суспільстві, але авторитет православної церкви день за днем падав під ударами ленінського войовничого атеїзму.

Наближалось католицьке різдво.  Віруючи постилися, прикрашали помешкання, готувались до свята. З нетерпінням чекав цього дня і Юрко. Нарешті двері костьолу Потоцьких розчинилися і почалася служба. Юрко деякий час стяв біля входу, вітаючи знайомих з Різдвом Христовим. Його запросили увійти, очевидно, думаючи, що він хоче навернутись на  католицизм. Він стяв немов на голках, та весь час  хотів озирнутись і оглянути стіни біля дверей. Нарешті він вловив момент, коли на нього перестали звертати увагу і озирнувся. На товстих стінах костелу нічого примітного не було. Стіни, як стіни. Де ж може бути тайник? Що ховають товсті кам’яні мури? Не даремно ж граф Костянтин Потоцький зробив напис про скарб і сховав його в обкладинку книги. Селяни, які громили панський палац говорили, що крім кількох книг граф більше з собою нічого не взяв.

Старенький ксьондз правив службу на польській мові. Йому допомагали двоє молодих міністрантів – служителів, а всі присутні молились. У прихожан був піднесений настрій. З падінням царизму вони надіялись на відродження великої Польщі «від моря, до моря».  Юрко перехрестився і непомітно вийшов з костелу. На деревах і паркових алеях лежав товстий шар білого снігу, що виблискував різнокольоровими вогниками. Повз нього пробігла білочка і полізла на сосну. Невелика зграя ворон сиділа на дубах. Тиша і спокій різдвяного вечора надихали на філософські роздуми про велич і красу України.