Епілог

Перед величезним оглядовим вікном імперського флагмана, у глибокому напівмороку розкішно оздобленої зали, стояли дві чоловічі постаті. На їхні обличчя лягали холодні сріблясті відблиски — видовище за склом розгорталося воістину грандіозне.

Сяючий флот цивілізації Кадеш повільно й синхронно набирав розгін. У чорній безодні космосу безшумно розверзлося колосальне вікно гіперпереходу, заливши сектор м'яким, урочистим сяйвом. За мить ця срібляста паща безслідно поглинула двотисячну армаду кораблів, залишивши по собі лише іскри, що швидко згасали.

— Ну от і все, Юстиніане, — неголосно порушив тишу імператор Тархулар. — Наші загадкові друзі покинули нас. Цього разу — назавжди.

— Я бажаю їм лише добра й удачі, — тихо відповів Юстиніан, проводжаючи поглядом сяйво, що розсіювалося у вакуумі. На його губах ковзнула слабка, щира усмішка. — Вони по праву заслужили кращої долі, ніж та, яку отримали тут, у нашій понівеченій галактиці.

— Можливо, ви й маєте рацію, дорогий предку, — Тархулар задумливо похитав головою. — Але тепер ми безповоротно втратили їхні незбагненні, дивовижні технології...

До імператора безшумно, мов жива тінь, підійшов помітно підрослий молодий карах. Звір мовчки й граційно сів біля ніг володаря. Тархулар звичним, лагідним рухом провів долонею по його жорсткій лискучій голові.

— Як ви його назвали? — поцікавився префект, переводячи погляд на вихованця.

— Салнар, — відповів імператор.

— О... Ваша Величносте, як я бачу, ви глибоко знаєте давню історію?

— Так, захоплююся, знаєте, у вільний від державних інтриг час.

— Дуже героїчне ім'я, — шанобливо кивнув префект. — У перших колонізаторів наших світів справді були гарні, звучні імена.

За панорамним вікном велетенський, вкритий давньою золотою в'яззю флагман готувався до свого останнього старту. Почесна військова варта, вишикувана з десятків есмінців і маневрових корветів, утворила рівний сяючий коридор для легендарного корабля «Асалатара».

— Ваша ідея поховати всіх спочилих імператорів династії в одному історичному кораблі виявилася якнайдоречнішою, дорогий Юстиніане, — зауважив Тархулар, примружившись. — А то при дворі вже почали ширитися зовсім божевільні, моторошні чутки про можливе посмертне воскресіння старої династії.

— Так... Нам лише нового релігійного культу для повного щастя бракувало, — префект похмуро схилив голову, спідлоба дивлячись на те, як золотий велетень повільно рушає з місця.

— Я знаю, Юстиніане, що на борту цього корабля спочиває тіло вашого сина, — тихо й м'яко промовив імператор. — І взагалі... уся ця ваша особиста сімейна драма викликає в мене глибокі, надзвичайно трагічні почуття.

— Дякую, Ваша Величносте, за розуміння, — префект важко, шумно зітхнув, і на мить на його обличчі відбився давній біль. — Але цю затягнуту епоху з мертвими імператорами треба було закрити раз і назавжди.

Давній золотий флагман швидко набрав швидкість і безслідно розчинився в яскравому фіолетовому спалаху гіперпростору. Тепер — остаточно.

— Ви впевнені, що наші... так би мовити, спільні родичі знову десь випадково не спливуть у населених секторах? — із легкою кривою усмішкою поцікавився Тархулар.

— Сім особисто проклав їм фінальний автоматичний курс просто до корони білого карлика. Тож цілком точно — без жодних шансів, — Юстиніан спокійно дістав із кишені похідну флягу і, зробивши невеликий ковток, простягнув її імператорові.

Тархулар не дивлячись узяв флягу, зробив добрячий ковток міцного напою, стримано кашлянув і, змахнувши сльозу, що виступила на віях, повернув її префектові.

— Я помітив, дорогий Юстиніане, що останнім часом ви підозріло багато спілкувалися з капітанами бойового флоту та впливовими представниками Великих Каст, — голос імператора знову став діловим і настороженим. — Зізнаюся, це не дає мені спокійно спати ночами. Я б дуже не хотів...

— Мені не потрібен трон, Тархуларе, — м'яко, але твердо перебив його префект. — Коли ви вже нарешті заспокоїтеся щодо цього?

— Ніколи, — імператор різко повернувся й подивився Юстиніанові просто у вічі. — Ви самі чудово розумієте: якщо при дворі хоч одна жива душа дізнається, хто ви є насправді, негайно спалахне громадянська війна. І зовсім неважливо, бажаєте ви цього особисто чи ні — вас просто силоміць піднімуть на знамена як живу ікону. Жартома сказати — Перший Імператор!

— Натомість я, мабуть, зроблю вас, Тархуларе, найвпливовішим, найавторитетнішим і наймогутнішим правителем у всій галактиці, — спокійно усміхнувся Юстиніан. — Таким, перед яким навіть ваші найлютіші вороги схилятимуть коліна — якщо не з поваги, то з найчистішого страху.

— Ви мене інтригуєте, дорогий родич...

— Ось ваше персональне снодійне, — префект із легким клацанням поклав на панель сріблястий кристал даних, що випромінював м'яке внутрішнє сяйво. — Беріть, Тархуларе. Беріть і спіть віднині спокійно.

— Глибоко зворушений вашим подарунком, — заінтригований імператор обережно взяв кристал до рук, розглядаючи його грані. — Технології Кадеш... Дуже витончена робота.

— Тут записано повний архів усіх наукових і технологічних знань цивілізації Кадеш. Це прощальний подарунок адмірала особисто мені. А тепер — вам.

Імператор відчув, як кров відливає від його обличчя в напівмороку зали, а пальці зрадницьки починають тремтіти від усвідомлення масштабу.

— І ви... отак просто віддаєте цей скарб мені? Але ж це... це ж миттєвий ривок нашої цивілізації у далеке майбутнє!

— Саме так, дорогий нащадку, — префект тепло усміхнувся, дивлячись на його розгубленість. — Скористайтеся цими знаннями з розумом. На благо нашого спільного дому.

— Ну що ж... Ваше «снодійне» явно зробить мій сон винятково здоровим. Дякую вам, Юстиніане.

Упродовж довгих хвилин обидва правителі мовчки стояли пліч-о-пліч, споглядаючи безкрайній зоряний океан за склом.

— Що ж, Юстиніане... Мабуть, я повернуся до своїх покоїв і віддамся легкій меланхолії під звуки творінь якогось давнього музичного генія, — імператор церемонно, з гідністю вклонився і вже було попрямував до важких дверей.