Розділ 16. Білий карлик. Частина 1

Амалак роздратовано міряв кроками простір перед головним пультом керування на заставі Сіма. Його кроки глухо відлунювали в напруженій тиші рубки. Префект і Зігма мовчки крутили головами, проводжаючи його важким, стомленим поглядом. Навіть Сім, який за своїм звичаєм безцеремонно сидів на краю столу, тихенько сповз на підлогу й поспішно сховав під стільницю свій улюблений антикварний автомат подалі від гріха.

— Амалаку, заспокойся, — м’яко сказала Зігма, порушивши затягнуте мовчання. — Ми щось придумаємо, обов’язково придумаємо.

— Зігмо! — вигукнув Амалак, різко обернувшись до неї, його білі очі гарячково блиснули в напівтемряві. — За всієї поваги, Колиска лише за один місяць пожерла три зоряні системи! Вони не поспішають, вони методично, крок за кроком накопичують колосальну енергію. Час працює проти нас!

— Ну а ми що зараз можемо зробити? — префект Юстиніан скептично схрестив руки на грудях, хоча по його обличчю й тінях, що залягли під очима, було видно, наскільки сильно він схвильований тим, що відбувається. — Ви ж розсудлива людина, Амалаку. Має бути рішення.

— Та немає в нас зараз джерела енергії, здатного пробити їхню силову броню! — у розпачі вигукнула Зігма, безсило опустивши руки на холодну металеву консоль.

— Ну, по-перше, я не людина, — сухо й рівно зауважив Амалак, дістаючи зі стегнового кріплення контейнер із прохолодною синтетичною кров’ю. — А по-друге, наш диверсійний корпус тренується цілодобово, на межі можливостей. Воїни Сет, штрафники й бійці Атум у рукопашному бою тепер можуть перемогти абсолютно будь-кого. Пілоти Ра водять свої кораблі Галактикою буквально із заплющеними очима, — Амалак на секунду зупинився, важко дихаючи. — І це не художнє перебільшення. Аїра — маленька дівчинка з дикої планети — вже без жодних труднощів координує вісімнадцять перехоплювачів одночасно! Вісімнадцять! А ми, дорослі стратеги й учені двох всесвітів, не можемо вирішити найпростішого питання з джерелом енергії...

— Це дуже сумно, — тихо погодилася Зігма. — Але навіть ті технології, які ми використовували для силового утримання гігантського «Золотого горизонту», зараз недостатньо потужні для розв’язання цього завдання. Нам потрібен якісний прорив.

Позаду, з кутка, пролунав різкий, деренчливий металевий дзенькіт інструмента, що впав. Усі троє миттєво обернулися до Сіма.

— Ой, пробачте, будь ласка! — дроїд винувато блимнув синім світлом оптичних лінз. — Ключик упустив. Гайковий. Вибачте, заради богів, зовсім не хотів переривати ваші чудові емоційні гойдалки.

— Це ти зараз так з нас знущаєшся? — загрозливо примружився префект, роблячи крок уперед.

— Та як ви могли таке подумати! Ви ж великий, всемогутній імператор! — запричитав Сім.

Юстиніан мовчки підійшов до Сіма, одним швидким, відточеним рухом підняв легкого дроїда з підлоги й безцеремонно поставив його назад на стіл.

— Ви чого? — Сім перелякано відсахнувся від префекта, кумедно перебираючи маніпуляторами. — Я ж просто сиджу тут і дуже уважно вас слухаю.

— Саме так, мій маленький друже, — хижо примружився префект, наблизивши своє обличчя до його оптичних датчиків. — Слухаєш. Ми тут уже цілий місяць б’ємося над цією клятою проблемою, а ти стоїш у кутку й просто мовчки слухаєш.

Сім обережно зробив пів кроку вбік по гладенькій стільниці.

— Ану стій, де стояв! — суворо гримнув префект.

— Усе, став, стою... Мені просто страшнувато, якщо чесно, — тихо пробурмотів дроїд, зіщулившись під поглядом Юстиніана.

— Зазвичай тебе не заткнеш, — префект дивився просто в лінзи Сіма, не кліпаючи. — А тут цілий місяць ти просто мовчки слухаєш.

— А ви дуже спостережливий, пане Юстиніане, — заметушився Сім, намагаючись перевести тему. — Можна я швиденько схожу перевірю харчові принтери в харчоблоці, га? А то раптом раціон порушиться...

— Стій, я тобі сказав! Я ж теж увесь цей час спостерігав за тобою, так само як і ти за нами. Нічого не хочеш нам розповісти?

— То що мені казати? — Сім знову спробував зробити пів кроку вбік, шарудячи шарнірами. — Я просто не заважав... — дроїд часто й нервово заблимав лінзами.

Префект плавно підсунув ногою важкий стілець і, сівши просто навпроти дроїда, спокійно й вагомо промовив:

— Ти ж уже знайшов рішення, правда?

— Нічого я не знайшов, — Сім зробив ще одну відчайдушну спробу відступити. — Це ви в нас усі розумні, великі, а я так... просто запрограмований старими господарями гайки крутити.

— Ну ти й засранець, — повільно, із насолодою розтягуючи кожне слово, констатував префект.

— Я, Ваша Високоповажносте, за визначенням засранцем бути не можу через повну відсутність органічної фізіології.

— Сіме, ну правда, ти щось придумав? — стомлено, з м’яким благанням у голосі запитала Зігма.

— Пані, я... ну гаразд, придумав, придумав я! — голосно заголосив дроїд, картинно сплеснувши маніпуляторами. — Давно вже все придумав! Просто я дуже хотів особисто подивитися, як наш великий Юстиніан упорається із завданням, рішення якого лежало в нього просто під самим носом.

— То ти мені мстиш? — щиро здивувався префект. — За що?! А-а-а, я зрозумів... — Юстиніан підвівся зі свого місця. — За ту нашу давню розмову, коли ти пішов гуляти своїм арсеналом?

— Ну... так, — Сім винувато опустив металеву голову, втупившись у підлогу. — Некрасиво, звісно, вийшло з мого боку, але в мене відтоді віртуальна душа через це болить.

— Звідки в тебе взагалі душа, малий? — префект знесилено потер обличчя руками. — Я від тебе такого дитячого садка не очікував.

— Ну ви тоді мене дуже зачепили, — зніяковіло пробурмотів дроїд, переминаючись із ноги на ногу. — Усі такі великі, рятівники Галактики, що за простим гайковим ключем послати нікого...

— Якщо я тоді особисто чимось тебе образив, то прошу вибачення, — префект щиро розвів руки в боки. — Обіймемося на знак примирення?

— Ой, ні, не треба, — дроїд поспішно зіскочив зі столу подалі. — А то ще підхоплю від вас вірус імперської величі й не потраплю до свого персонального раю іржавих шестереньок.