Розділ 8. Стратегія непрямих дій

— Гіраде, друже мій, як ваші справи? — Префект дивився на похмуре обличчя полковника, що проступило на голограмі.

— Не називайте мене більше своїм другом, пане префекте! — Косички на бороді полковника тремтіли від обурення.

— Ви виконували надзвичайно важливу місію, полковнику. Від неї, можливо, залежить результат війни.

— Не брешіть мені, Юстиніане! — полковник одним ковтком осушив склянку якогось напою.

— Сподіваюся, це спиртне, Гіраде? Вам треба заспокоїтися.

— Ви послали мене і моїх людей, бойових офіцерів, збирати гнилизну по всьому фронтиру! Я не можу дивитися в очі своїм людям! Один ледь, загалом, не застрелився від сорому!

— Заспокойтеся, полковнику, заспокойтеся, — примирливо сказав Префект. — Ви скоро все зрозумієте. Випийте ще, мабуть.

— Із задоволенням! Юстиніане, я, між іншим, раніше не пив на службі, а тепер...

— Це не страшно, друже мій.

— Навіщо ви так із нами, Юстиніане?

— Ну все, полковнику, припиніть істерику, — в голосі префекта промайнули металеві нотки. — Як наші підопічні і що показують прилади?

Полковник відпив зі склянки, уникаючи прямого погляду.

— Нормально наші підопічні. Розмножуються — наче з ланцюга зірвалися.

— Ви ж запечатали комплекси?

— Звісно, запечатали. Та й не вийдуть вони на поверхню, там же повітря немає.

— Так, зовсім забув, — префект уважно дивився на полковника. — Продовжуйте, дорогий друже, від вас багато залежить.

— От якби ви пояснили свій план, я був би спокійний, — Гірад благально подивився на Юстиніана.

— Обов'язково поясню, вже зовсім скоро. До речі, — Гірад трохи заспокоївся, — як ви й казали, кілька кораблів Адохай постійно чергують у системі, ховаються на супутниках. Але ми їх бачимо. І ескадра Атум теж уже тут, посилено патрулює систему, як ви й наказували.

— Чудово, друже мій! — префектові явно сподобалися новини. — Я все поясню, а поки що продовжуйте.

— Є, продовжувати, — приречено сказав полковник і відключився.

Префект поправив мундир і вийшов на палубу ангара Вежі. Там проходило шикування, і Варг, активно розмахуючи руками, давав останні настанови екіпажам:

— Я вам ще раз повторюю: я вимагаю чітко дотримуватися плану! Скинули бомбу — і відразу в стрибок. Влучила, не влучила — це вже неважливо. Найважливіше — ваше життя. Усім усе зрозуміло?

Ра і штрафники, насупившись, кивали головами.

— Де Атум поділися? — запитав Варг.

— Та вони все ще тренуються, — сказав один із пілотів.

— Уперті хлопці... — Варг дістав улюблену пляшку, подивився на неї й сховав. — Ну що, панове, по конях!

На мить стрій завмер по стійці струнко, а потім пілоти кинулися до своїх кораблів.

— Варгу, можна вас на хвилину?

— Тільки швидше, префекте, я теж лечу.

— Ви скоригували план ударів згідно з моїм проханням?

— Так, звісно, не зрозуміють тільки навіщо, але, мабуть, це важливо, — відповів центуріон.

Юстиніан підійшов і поклав руку на плече Варга.

— Дуже важливо. Надзвичайно важливо, — переконливо сказав він.

— Ну гаразд, — дещо здивовано відповів Варг, — усе зробимо якнайкраще.

— Ну, вперед, друже мій. І повертайтеся, прошу вас.

— Та повернуся я, — сказав Варг. — Ще встигну вам набриднути!

Центуріон бігом кинувся до свого корабля, де на нього вже чекав пілот Ра. Двісті чотири екіпажі на старих кораблях Адохай, набираючи швидкість, стрибали в гіперпростір.

Варг, сидячи на місці стрільця, кілька разів провів рукою по пульту керування стрільбою, поправив екрани й автономний приціл на шоломі. Пілот Ра скоса подивився на центуріона.

— Не хвилюйся так, — сказав він. — Я все зроблю максимально точно.

— Я не хвилююся, — сказав Варг, — я за інших переживаю. Кормові сенсори ти відкалібрував? — запитав він у пілота.

— Звісно, пане центуріоне, усе перевірив десять разів.

На екрані пливло марево гіперпростору. Варг потягнувся до пляшки, але відразу відсмикнув руку.

— У тебе хоч ім'я є? — запитав він у пілота. — А то тренувалися разом, а я й не спитав.

— Кас, — відповів пілот. — Мене звати Кас.

— А де ваше улюблене «Ра» в імені? — здивувався Варг.

— Та ще не заслужив, — усміхнувся пілот.

— От упораємося із завданням, тоді, може, дадуть дозвіл на ім'я родини.

— Як у вас усе суворо, — Варг усміхнувся. Цей молодий хлопець подобався йому своєю зосередженістю та педантичністю.

Варг знову провів рукою по панелі.

— Скільки ще до місця?

— Хвилин десять ще, пане центуріоне, я вже запустив алгоритм другого стрибка, усе чітко за графіком.

— Так, чудово, — Варг поклав руку на спусковий гачок і ввімкнув приціл на шоломі. — Усе, як домовлялися, Касе. Коротко.

— Так точно, — серйозно сказав пілот, уважно дивлячись на прилади. — Приготувалися, десять секунд... Вихід!

Марево гіперпростору згорнулося в одну пульсуючу точку. Раптом перед очима виникла гігантська сфера транспорту Адохай. Поїдений іржею корпус затулив увесь екран. Корабель вискочив на шаленій швидкості всього за сотню метрів від транспорту.

— Скидання!

Автономний приціл шолома впіймав у перехрестя мітку. Кнопка спуску м'яко втопилася в руків'ї. Варгові ніби почулося, як клацнули затискачі, що утримували бомбу під крилом. Унизу транспорту промайнув щит, що підіймався. Слід бомби, яка неслася з шаленою інерцією просто в гігантську сферу...

— Стрибок!

Пілот опустив руку на кнопку активації двигуна. Точка енергії перетворилася на марево гіперстрибка, але за частку секунди до цього на екранах промайнув спалах.

Корабель пішов у гіперпростір. Варг і Кас дивилися один на одного, боячись навіть зітхнути. Першим отямився пілот:

— Вийшло?

— Давай картинку з кормових сенсорів! — гаркнув Варг. — У мене що, лінзи на дупі?

— Є сенсори, — пілот тремтячою рукою пробігся по панелі.