Розділ 4. Почуття і стратегії

— Так добре, крок... ще крок. Ось бачите, як добре виходить!

Тиая дбайливо підтримувала Ніанару, яка ледве стримувала стогін від пронизливого болю. Обійнявшись, дівчата повільно просувалися коридором застави.

— Зараз я принесу настоянку, вам стане легше, — примовляла Тиая. — Нові тканини добре приживаються.

— Тиая, не заспокоюй мене... ох, як же боляче! — вигукнула Ніанара.

Позаду них, спираючись на плече товариша, робив свої перші кроки Вунг. Із-за повороту з'явився доктор Синтакс.

— І куди це ми так розбіглися? — насмішкувато поцікавився він.

— Ми робимо перші кроки! — бадьоро відповіла Тиая.

— Та я бачу, обличчя просто сяють ентузіазмом, — розсміявся доктор, оглядаючи Ніанару, яка страждала. — Перепрошую, міледі, мій невдалий гумор.

Він нахилився й уважно оглянув чорну, щільну шкіру на боці дівчини.

— Усе приживається. Ще кілька днів — і зможете бігати.

— Слабо віриться, докторе, — відповіла Ніанара, закусивши губу. — Невже не можна знеболити?

— Люба моя, — Синтакс схрестив руки на грудях, — отрута караха — страшна річ. Я не знаю препарату, який міг би вам допомогти, окрім трав Тиаї. Синтетичні ліки можуть спричинити відторгнення тканин. Але зате, — доктор підняв металевий палець, — ваш організм змінюється. Ви бачили, як б'ється капітан Квінт?

— О так, доку, це незабутньо, — кивнула Ніанара.

— Це, зокрема, через ДНК караха в його крові. І зверніть увагу, як добре вас розуміє Асет — це теж одна з реакцій.

— Ви всі тут трохи... того... — долинув голос Вунга. — Влаштувати таку мішанину з незрозумілих технологій і танців із бубном! Просто жах.

— Сприйму це як комплімент, юначе, — доктор, насвистуючи якусь мелодію, зник у медвідсіку. — Ну, не стійте, ходіть! Хворі — ходіть!

У коридорі почулися квапливі кроки. Квінт із сліпучою усмішкою підійшов до них і поцілував Тиаю.

— Ніанаро, ваша світлосте, ми перемогли! Флот Адохай розгромлено!

— Знайшов «світлість», — буркнула дівчина, хоча на її обличчі з'явилася слабка усмішка. — Чудова новина, насправді. Давайте, мабуть, назад у ліжечко.

— А я, мабуть, ще походжу, — сказав Вунг, проводжаючи дівчину поглядом. — Треба швидше відновитися.

— Ну дивись, герою, не перестарайся, — кинула Ніанара.

— Як він на вас дивиться! — змовницьки прошепотіла Тиая, допомагаючи Ніанарі лягти в ліжко.

— Хто дивиться? — зніяковіла та.

— Ну Вунг, звісно! Хто ж іще?

Ніанара відчула, як її обличчя заливає жар.

— Дурниці все це.

— Навіть я помітив, — додав Квінт.

— Але ж він Атум... — прошепотіла Ніанара.

— Отже, те, що ти йому подобаєшся, ти визнаєш? — підсумував Квінт.

— Я не... — спробувала заперечити вона, відчуваючи, що червоніє ще більше.

— Перше, що він спитав сьогодні вранці, — це як у вас справи, — додала Тиая. — Ну не просто ж так! І взагалі, дуже симпатичний хлопець.

— Гей, дружино, ти чого це задивляєшся на сторонніх? — вигукнув Квінт. Тиая лише відмахнулася й пішла готувати настоянку.

— Подумаєш, Атум... Я от імперець, а командую корпусом Касти Сет, — зауважив Квінт. — І взагалі, все це — дурні забобони. Та дивлячись на вас із Тиаєю, мені просто нічим крити.

Ніанара тихо розсміялася, притримуючи бік.

— От саме. Не забивай собі голову, — Квінт раптом став серйозним. — Ця війна переверне устої й традиції всієї галактики.

— Ти ніби мене сватаєш, — примружилася дівчина.

— Ні, це не за моєю частиною, ваша світлосте. А от як чоловік дивиться на жінку, я бачу добре. І Тиая, до речі, теж.

До медвідсіку, накульгуючи, увійшла Асет. Вона підійшла до ліжка Ніанари, та погладила жорстку шерсть на загривку караха, і звір ліг поруч.

— От тепер у тебе є друг, — сказав Квінт. — І, до речі, з Вунгом у вас тепер спільна ДНК.

— От коли я встану, капітане, я тобі влаштую! — Ніанара пригрозила Квінту пальцем.

До медвідсіку повільно увійшов виснажений Вунг.

— Треба було не геройствувати, — сказав він, лягаючи на своє місце. — Ще важко.

Ніанара кинула на нього погляд. Щось справді було в цьому малознайомому хлопцеві. Може, те, що він не злякався її становища й титулів? А може, йому було байдуже, що вона, по суті, з ворожого народу? Квінт, перехопивши її погляд, підморгнув і показав піднятий догори великий палець.

— Ідіть, полемарху, командуйте корпусом, — суворо сказала Ніанара.

— Так, звісно, ваша світлосте, — Квінт уклонився й вийшов.

— Отже, ми перемогли, — Вунг заплющив очі. — Приємно думати, що й ми доклали до цієї перемоги руку. Вам легше, пані?

— Так, уже легше. І... можна просто Ніанара, поки ми тут.

— Ніанара... — повільно повторив Вунг. — Яке гарне ім'я.

Тиая принесла дві пляшечки з настоянками й поставила біля поранених.

— Ви чого так почервоніли? Вам погано?

— Ні, усе нормально, — зніяковіла дівчина.

— Ну тоді я піду пошукаю Ордо, він обіцяв сьогодні на вечерю принести щось особливе. А ви не нудьгуйте! — Тиая випурхнула з приміщення.

— Приємна вона, — сказав Вунг, пильно дивлячись на Ніанару.

— Ти не дивись на мене так, — зніяковіла дівчина.

— Як «так»? — усміхнувся Вунг.

— Ну отак, як зараз! Не дивись.

— Тебе бентежить мій погляд? — запитав воїн.

— Ні, звісно, — Ніанара гордо підвела підборіддя. — Просто... не дивись.

— Отже, бентежить, — усміхаючись, сказав Вунг і закинув руки за голову. — І це прекрасно.

— Вітаю вас, Амалаку, — голограма колишнього Координатора злегка вклонилася.

— Вітаю вас, пане префекте.

— Ви вивчили дані бою з ескадрою Адохай?

— Так, звісно. Це було дуже повчовидне видовище.

— Але я бачу, що ви, м'яко кажучи, не в захваті. — Префект запитально подивився на Амалака.

— Ви маєте рацію. Не буду відтягувати неминуче, пане префекте: якщо бої з Адохай і надалі проходитимуть так, ми програємо.