Розділ 18. Коли варто добре подумати. Частина 2.

Коли тактична група, здійснивши зворотний гіперстрибок, виринула біля Вежі, перед очима пілотів постала вкрай дивна й небезпечна картина.

Десять швидкісних корветів, розфарбованих в отруйні кольори Касти Сет, настовбурчивши активовані гарматні башти й піднявши на максимум захисні силові поля, висіли в просторі просто навпроти шести важких, монолітних крейсерів Касти Атум.

Командний ефір буквально розривався від гнівних, лютих криків.

— Я тебе, дівко, зараз особисто на фарш перемелю! — гримів у динаміках шалений чоловічий голос.

— Ну спробуй, трупоїде клятий! Підійди ближче! — їдко відповідала йому чистим, мелодійним голосом жінка.

Крізь ці нескінченні крики, взаємні прокльони та лайку капітанів Каст ледь-ледь пробивався втомлений, зірваний голос префекта Юстиніана, який уже котру годину марно намагався вгамувати гарячі голови союзників.

Варг миттєво оцінив обстановку й віддав короткий наказ. Уся його пошарпана в бою група жорстко вклинилася в простір, зайнявши позицію рівно посередині між готовими до бою кораблями двох Каст.

— Ану всі замовкли! Тиша в ефірі, я сказав! — на всю силу легень заревів Варг на загальній частоті.

Взаємні образи тієї ж миті обірвалися. Запала мертва тиша — мабуть, капітани кораблів гарячково намагалися зрозуміти, які це безумці насмілилися стати живим щитом між їхніми гарматами.

— Нам ще тут бракувало союзницької бійні влаштувати, ідіоти ви кляті! — продовжував сварити їх Варг. — Сет, Атум — на прямий зв'язок до мене, швидко!

На містку «Людожера» відразу сформувалися дві об'ємні голограми. Перша — молода, підтягнута жінка у витонченій блакитній броні. Друга — немолодий, суворий воїн у глибоко подряпаній бойовій броні, з важкими кібернетичними імплантами на пів обличчя.

— Представтеся, панове, — голосно, але вже гранично спокійно зажадав Варг, схрестивши руки на грудях.

— А ти ще що за чорт? — чоловік з імплантами явно не був налаштований на конструктивний діалог.

— Я — центуріон Варг де Брі, головнокомандувач імперськими силами й керівник усієї цієї операції. А от ти хто такий?

— Карагал Дан Атум, — вагомо, з явною неохотою промовив чоловік. — Претор Касти Атум.

Карагал уважно вдивився в його обличчя, і його очі недобре примружилися:

— Я тебе знаю. Ти той самий полковник, який три роки тому тактично грамотно атакував наші тилові бази на фронтирі!

— І що з того, що атакував? — Варг, здавалося, анітрохи не здивувався. — Я тебе теж чудово пам'ятаю. Ти тоді був командувачем оборонного сектора й особисто брав участь у наземних боях. Але тоді удача була не на твоєму боці. Хочеш просто зараз з'ясувати старі стосунки?

— Та без проблем, — хижо вишкірився претор.

— Давай дуель на палубі станції, просто в центральному ангарі! На мечах чи плазмовиках — мені байдуже! — крикнув Варг.

Карагал Дан Атум надовго замовк, пильно, крізь зуби розглядаючи центуріона.

— Так... тоді ти переміг, — нарешті важко вичавив із себе претор. — І мушу чесно, по-солдатському, визнати — переміг заслужено. І на дуель я згоден. Пізніше.

— Хлопчики, може, ви довжиною своїх мечів трохи пізніше поміряєтеся? — долинув із динаміків іронічний голос дівчини. — У нас тут узагалі-то спільні справи.

— Представтеся, леді, — спокійно повернувся до неї Варг.

— Ніанара Сет, командир штурмового корпусу «Схід Сет». Прибула зі своїми людьми в повне розпорядження префекта Юстиніана, як і домовлялися наші лідери.

— Ну от і познайомилися, пані та панове, — Варг із явним полегшенням дістав із кишені пляшку. — У нас тут страшний, бездушний ворог. Ми щойно повернулися з бойової операції, і повернулися, чорт забирай, із втратами. Тож якщо ви так сильно хочете здохнути в холодному вакуумі — краще зробіть це хоч із якоюсь користю для фронту.

Голограми командирів переглянулися. Ніанара першою повернула голову в бік суворого претора:

— Ну що, Атум... мир?

— Тимчасове перемир'я, — неохоче буркнув Карагал.

— От і чудово, панове, — Варг із задоволенням ковтнув із пляшки. — Пропоную всім негайно пришвартуватися в нашій скромній оселі й як слід відзначити зустріч і примирення.

— Мої основні кораблі залишаться на зовнішньому рейді, — відрізав претор Атум. — Я вам усе ще не довіряю.

— Гаразд, — Ніанара схвально кивнула головою. — А ми, мабуть, приземлимося. Немає особливої честі безглуздо бовтатися у відкритому космосі.

Голограми, коротко блимнувши, зникли. Корвети Касти Сет повільно, один за одним, увійшли у шлюзові створи ангара Вежі й м'яко опустилися на палубу. За ними слухняно приземлився й один із крейсерів Атум, залишивши решту нести бойове чергування біля станції.

На палубу ангара з розкритих апарелей кораблів Сет чітким строєм вийшли молоді, підтягнуті дівчата в броні небесно-блакитного кольору й статні юнаки в глухій чорній броні. Вони миттєво вишикувалися в бездоганні шеренги біля своїх бортів. Ніанара повільно пройшла вздовж строю воїнів, іноді зупиняючись, поправляючи комусь ремені амуніції й щось неголосно кажучи.

Варг і префект Юстиніан, який підійшов, дивилися на це юне військо широко розплющеними від подиву очима.

— От тобі й маєш... — тихо прошепотів Варг, укотре ковтнувши з пляшки. — От тільки жінок, які воюють, нам тут для повного щастя й бракувало.

Розпатланий, різношерстий стрій штрафників, що стояв за їхніми спинами, одразу пожвавився, щосили галасуючи й відпускаючи сальні, вульгарні жарти на адресу воїнів Сет. Ніанара, не звертаючи на них уваги, підійшла ближче й чітко віддала честь префекту та Варгу.

— Це що за дитячий садок ви нам сюди привезли, міледі? — ввічливо всміхаючись, поцікавився префект.

— Цей «дитячий садок», ваша високосте, зростав у закритих таборах від самого народження, тренуючись із того моменту, як діти навчилися впевнено ходити, — відкарбувала Ніанара. — Я б на вашому місці не стала судити про боєздатність винятково за зовнішнім виглядом. — Дівчина багатозначно всміхнулася, оглянувши притихлих під її поглядом штрафників. — І можете взагалі не хвилюватися щодо можливих конфліктів. Усі мої воїни — це узаконені пари, чоловік і дружина. Тож жодних шансів у ваших... орлів немає від слова зовсім.