Розділ 18. Коли варто добре подумати. Частина 1.

Уламки комети й розтерзаного каравану Адохай залишалися на місці, сиротливо дрейфуючи в крижаній порожнечі. «Людожер» Варга першим обережно приземлився у просторому ангарі, а трохи згодом туди ж втягнувся і розвідник Квінта.

Ледь вийшовши з декомпресійного шлюзу «Людожера», центуріон Варг безсило опустився просто на металеву палубу ангара й закрив обличчя натрудженими, тремтячими руками. Квінт і Пуабі мовчки підійшли до нього й сіли поруч, підібгавши ноги.

— Командире, — тихо почала Пуабі, торкнувшись його наплічника. — Таке трапляється. Це війна.

— Не трапляється, дівчинко! — глухо озвався Варг, не піднімаючи голови. — Це виключно моя провина. Я не зупинив штурм, а сам бездумно поліз у голодну пащу звіра. Можна помирати від килимового орбітального бомбардування, від тупої лобової атаки, від засідки, зрештою... А ми полізли в саме пекло через мою шкурну самовпевненість.

Варг зі стогоном ліг на холодну палубу, широко розкинувши руки й дивлячись у закопчену стелю ангара.

— Нам нізащо не перемогти з такими втратами, — надломлено сказав він. — Їх там просто армада. Нескінченний, тупий конвеєр.

— Отже, треба кардинально змінювати тактику, — твердо промовив Квінт. — І відтепер завжди готуватися до найгіршого сценарію.

До них поступово почали підходити втомлені члени команди, мовчки сідаючи колом просто на брудний метал. У повітрі одна за одною почали спалахувати мерехтливі голограми капітанів з інших уцілілих кораблів супроводу.

— І яку конкретно тактику ти запропонуєш, капітане? — Варг прочинив одне око, похмуро дивлячись на Квінта.

Квінт нічого не відповів. Він мовчки дістав із піхов свій короткий бойовий меч і впевненим рухом почав шкребти вістрям по настилу, видряпуючи схематичні сфери, що нагадували масивні транспортники Адохай.

— Усі ці їхні гігантські станції так чи інакше жорстко залежать від зовнішніх ресурсів, — пояснив Квінт, провівши товсту лінію. — Треба повністю відрізати їм ці ресурси. І тоді вся ця їхня вихвалена технологічна міць за секунду перетвориться просто на величезну, марну купу мертвого металу.

— Вони встигли надіслати екстрене повідомлення перед загибеллю ядра, — похитав головою один із пілотів Касти Ра. — Не думаю, що тепер ми зможемо бодай раз узяти їх банальною хитрістю. Вони будуть насторожі.

— Отже, нам треба методично вибивати їхні каравани, — подав голос один із поранених штрафників, перев’язуючи руку.

— Ти цілком маєш рацію, друже, — Квінт схвально кивнув солдатові. — Але атакувати потрібно не каравани цілком, а виключно транспортники. Цілеспрямовано, хірургічно бити по вантажних суднах.

— Технічно можна розрахувати вектор виходу з гіперпростору впритул до каравану, здійснити миттєвий залп і піти в наступний стрибок буквально за кілька секунд, — задумливо промовив другий пілот Ра.

Варг із щирим подивом підвівся на ліктях і подивився на нього:

— А ви, льотуни, взагалі таке вмієте?

— Звісно, вміємо, — злагоджено закивали пілоти Ра. — Це до біса складно з навігацією, але цілком можливо.

— Попросимо Сіма допомогти нам із точним розрахунком векторів, — підсумував Квінт.

— Так, стоп. Давайте спочатку, — Варг дістав із кишені пляшку, відпив із горлечка й умостився зручніше. — Ви двоє, — він тицьнув пальцем у бік пілотів Ра, — докладно викладайте своє бачення.

— Та що тут особливо викладати, — пілоти коротко перезирнулися. — Розраховуємо вектор руху так, щоб вискочити максимально близько до вантажної лінії каравану. Вистрибуємо з гіперпереходу — у нас у запасі буде всього п’ять-шість секунд, поки підпросторовий захист остаточно не розсіється. У цю мить запускаємо важкі торпеди, щось на кшталт «Хмари», і відразу йдемо у зворотний стрибок. Вони навіть захисні поля підняти не встигнуть.

— Чудова думка! — помітно пожвавішав Варг, і в його очах знову з’явився звичний хижий блиск. — Хто ще хоче висловитися?

Одна з голограм пілотів Касти Ра нерішуче підняла руку.

— Говори, льотуне, — Варг увесь перетворився на увагу.

— Ми можемо докладно відстежити періодичність руху караванів постачання...

— Перепрошую, друже, я тебе переб’ю, — м’яко втрутився Квінт. — Командире, ти пам’ятаєш, як мене на станції той великоголовий диспетчер відчитував за годинне запізнення?

— Ну звісно пам’ятаю, — Варг кивнув.

— Виходить, вони працюють суворо «з коліс», — розвинув думку Квінт. — Для їхньої логістики будь-яка, навіть мінімальна затримка — це вже катастрофа. Продовжуй, — кивнув він пілотові.

— Отож, — натхненно заговорив льотун Ра. — Знаючи їхню точну періодичність, ми можемо завдати комплексних, синхронних ударів по десятках караванів в один і той самий момент. Так, потім вони адаптуються, прорахують нас і знайдуть протидію, але тоді нам потрібно буде просто вигадати щось нове. А поки що — чим масштабнішим буде перший удар, тим більшої шкоди зазнає вся їхня мережа.

— Теоретично, — долучився до обговорення ще один пілот, — ми здатні завдати від ста до ста п’ятдесяти точкових ударів одночасно. Тоді вся їхня логістика постачання завмре на якийсь час. А ось як ми цей виграний час використаємо — тут треба добре подумати.

— Та що тут думати, — долинув тихий, хрипкий голос із темряви ангара. Усі обернулися. Один із штрафників, який сидів навпочіпки, сплюнув на підлогу. — Для ведення будь-яких системних воєнних дій потрібні колосальні запаси продовольства, пального, чистої енергії для гармат... Та елементарно — однієї води на людину потрібно щонайменше три літри на день. Будь-яка війна — це насамперед логістика, постачання й склади, а вже потім — красиві бойові дії.

Варг здивовано втупився в бійця:

— Це ти звідки в мене такий розумний виліз, га?

— Та я нещодавно після трибуналу, — криво усміхнувся штрафник.

— І ким же ти був до трибуналу? — з цікавістю запитав Квінт.

— Та головним постачальником сектора й був, — зітхнув солдат. — Баржу із сухим провіантом для цілої дивізії місцевим у карти програв... от і опинився тут, у штрафниках.