Розділ 15. Проста ідея

— А ти моторошно виглядаєш, друже, — Варг нахабно, не кліпаючи, розглядав Амалака. — Мене від твоїх очей та імплантів аж у дрижаки кидає.

— А ви, пане центуріоне, алкоголем страх лікуєте. У вашому випадку це чудовий, перевірений вихід, — зовсім не ніяковіючи, холоднокровно парирував Амалак.

— Скажи, друже, а оце боляче було? — Варг безцеремонно тицьнув пальцем у складні імпланти, вживлені в шию Амалака.

— Знаєте, пане Варгу, я вже забув.

— Ну так, звісно, от прямо взяв і забув, — Варг розкотисто засміявся. — Я б навряд чи забув, якби мені в шию хтось таку здоровенну залізяку встромив!

— Річ у тім, що коли це сталося, цього всесвіту, найімовірніше, ще навіть не існувало, — рівним голосом відповів колишній координатор. — Тож з огляду на свій вік я цілком можу дозволити собі щось не пам’ятати.

— А мені подобається цей моторошний тип! — Варг з розмаху ляснув Амалака по плечу так, що той, не очікуючи такої фамільярності, ледь не впав навколішки.

Сержанти штрафників, що підійшли, схвально загули. Вони по черзі підходили до Амалака, міцно й шанобливо тиснучи йому руку.

— Пане Варгу, це у вас такий звичай? — запитав Амалак, поправляючи комір. — Ставити неприємні запитання й дивитися на реакцію?

— Ага! На слабкість перевіряємо! — Варг із задоволенням ковтнув зі своєї незмінної пляшки. — А ти розлютився, так? Ну покажи, як гніваються справжні послідовники Адохай!

Варг зло всміхнувся, але його посмішка миттєво стала неприродною й натягнутою, коли білі, з крихітними зіницями очі Амалака раптом почали стрімко наливатися темно-червоним, зловісним кольором. Атмосфера вмить стала задушливою.

— Слухай, ти, герою алкогольної фабрики, — уперед рішуче виступив Кірн, перериваючи затягнуту паузу. — Досить мірятися, у кого довший. Давай уже ближче до справи.

Спантеличений центуріон здивовано подивився на юного сержанта, а потім жартівливо підняв руки вгору:

— Усе, усе, визнаю! Я повністю програв цей бій незламності. Давайте почнемо розгляд плану.

Амалак спокійно кивнув і клацанням активував об’ємну голограму.

— Наші головні пріоритети — це їхні мобільні тактичні групи. Тепер це основні плацдарми для нападу замість тих Веж, де ми так вдало зіпсували Адохай життя.

— Думаю, вони вже почали активно промацувати наше прикордоння, — озвався Кірн, уважно вивчаючи схеми. — Є свіжі дані від Сіма, що важкі крейсери Адохай уже помічені в безпосередній близькості до населених планет.

— Слухай, Амалаку, а скажи-но, як узагалі здійснюється доставка постачання й припасів для цих їхніх авангардних частин? — запитав Варг, миттєво посерйознішавши.

— Усе надходить безпосередньо зі станцій-кубів. Там, окрім усього необхідного, розгорнуті автоматичні лінії з виробництва озброєння та величезний рекрутинговий ресурс, що перебуває у стазисі.

— Гарна тема, молодець той, хто це придумав, — діловито зауважила Пуабі.

— Отже, ці куби повністю автономні? — уточнив Варг.

— По суті, так, — кивнув Амалак. — І головна наша проблема полягає в тому, що їх можна швидко перемістити в будь-яку точку через спрямований гіперпереход.

— Значить, поки що залишимо це питання на подумати, — почухавши потилицю, буркнув Варг. — Давайте-но для початку все ж таки ближче познайомимося з нашими ворогами наживо.

— Не бачу в цьому особливого сенсу, але якщо ви так наполягаєте — можна летіти, — погодився Амалак.

Спираючись на точні розвідувальні дані Сіма, важкий штурмовик «Ворон» плавно вилетів із захищеного ангара застави й пішов у стрімкий гіперстрибок просто з щільних шарів атмосфери.

Через деякий час штурмовик вийшов із підпростору в глухому, безмовному секторі.

— Через цей сектор, схоже, нещодавно пройшла комета, — зауважив Амалак, вказуючи на розтягнуту, хаотичну смугу космічного сміття на екранах.

— Так не видно жодної комети, друже, — Варг недовірливо припав до оглядових екранів.

— «Нещодавно», пане Варгу, означає не вчора перед вашим черговим запоєм. А, можливо, років десять, двадцять або сто тому.

— А ти мене тепер підколюватимеш? — розкотисто засміявся Варг. — Схвалюю, якісний гумор!

— Перепрошую, якщо зачепив вас, пане Варгу, але це вже, щиро кажучи, на рівні підсвідомості, — цілком серйозно відповів Амалак.

— Так, хлопчики! — Пуабі голосно й владно грюкнула кулаком по спинці крісла. — Досить дурницями займатися! Ось вони! Дивіться!

Із викривленого гіперпростору беззвучно вийшов цілий караван військових кораблів Адохай.

— Спостерігаємо спокійно, ми перебуваємо під повним маскуванням, — Амалак швидко звірив дані стрибучих сенсорів. — Вони нас не бачать.

Кораблі Адохай ішли ідеальним, моторошним строєм — двома паралельними рядами, по десять важких витягнутих корпусів у кожному. А між ними, ніби під надійною конвойною охороною, пливли два величезні транспортники, що являли собою три колосальні сфери, з'єднані потужними перемичками сполучних конструкцій. Караван повільно й невідворотно рухався просто крізь щільне поле уламків. Раз у раз у темряві яскраво спалахували захоплювальні промені, і величезні брили одна за одною безслідно зникали в розверстих черевах транспортників.

Раптом один із кораблів конвою, що замикав караван, помітно відстав від загального строю. На його металевому корпусі замиготіли тривожні спалахи коротких замикань. Один із двох маршових двигунів почав нерівно, судомно викидати в чорний космос клуби отруйного полум’я та іскор. Корабель втратив керування, і його почало стрімко зносити вбік від каравану, просто в найщільніший пояс кам’яних уламків.

Раптом космос освітив найяскравіший, сліпучий спалах локального вибуху, у якому за секунду анігілював відсталий борт. З боку каравану, що рухався, не було взагалі жодної реакції. Кораблі Адохай навіть не скоригували курс, продовживши рух так, ніби цього судна ніколи й не існувало.

Варг із безмовним, глибоким запитанням в очах повільно повернувся до Амалака.