Розділ 14. Рада Каст. Частина 1

Розвідник «Кадеш» завис на орбіті жовтої пустельної планети. Бет Ка Дар, колись квітучий світ, тепер був повністю вкритий безкраїм океаном піску. Лише яскраво-жовті, подекуди такі, що переходили в осліпливо-білі відтінки, дюни простягалися по всій її видимій поверхні.

— Я пам'ятаю, коли вона була зеленою, — тихо сказала Зігма, дивлячись на оглядовий екран. — Гнітюче видовище.

— Авжеж, мало веселого, — похмуро кивнув префект Юстиніан. — Такою вона стала після візиту Адохай. Наче вони фізично забрали із собою все життя цього світу.

— Саме тут ви підписували договір з Адохай? — запитав Квінт.

— Так, капітане, саме тут, на вічний жах цього світу, — глухо відповів префект.

Квінт уважно вдивлявся в показники сенсорів, що повільно повзли моніторами.

— Може, варто приземлитися й спочатку оглянутися? Раптом герцоги влаштували засідку? Хоча... я взагалі не бачу жодних ознак життя на поверхні.

— А ти їх і не побачиш, — префект дістав із кишені масивний артефакт, що пульсував глибоким темно-зеленим світлом. — Потрапити на планету можна лише з цим ключем. У Зігми такий самий. До речі, це її особистий винахід.

— То виходить... планету можна захистити від будь-якого зовнішнього проникнення? Цілу планету?! — здивовано перепитав Квінт.

— Можна, — кивнула Зігма. — Якщо задіяти Контур мертвого часу. Але це планетарне поле, воно неймовірно енерговитратне.

— То звідки ж тут, на покинутій планеті, взялося таке потужне джерело енергії? — не вгамовувався капітан.

— Нізвідки, — спокійно пояснила дівчина. — Генератор поля замкнений безпосередньо на мантію ядра планети. І якщо його колись вимкнути, станеться колосальний викид енергії, і вся планета просто вибухне.

— Жорстока технологія, — похитав головою Квінт. — Нам таке точно не підходить.

— Ну, це ж технологія Адохай, — знизала плечима Зігма. — Їм абсолютно байдуже, що буде з прикордонними світами. Вони ж, по суті, й живляться подібними катастрофами.

— Але як ми тоді пролетимо на поверхню?

— Квінте, який же ти допитливий! — розсміялася Зігма. — Та приземлимося ми, не хвилюйся. Ми прорубаємо невелике технологічне вікно в Контурі. Воно хоч і дасть локальний сплеск енергії в космосі, але не критичний.

У цей момент на орбіті з тихим хлопком розверзлося вікно гіперпереходу, і з нього велично виринув масивний «Тризуб» герцога Ра.

— Балантаре, вітаю вас, — префект одразу активував ближній зв'язок.

— І я вас, Юстиніане. Як бачите, я прибув точно вчасно, — озвався комунікатор.

— Точність — ввічливість королів, мій дорогий друже, — ледь усміхнувся Юстиніан. — Бачу, цього політичного сезону стародавні артефакти Кадеш у нас в особливій пошані?

— Так, це чудовий, слухняний корабель, — відповів Балантар. — Я легко керую ним самотужки.

— Ви смілива людина, герцогу, якщо прилетіли на Раду зовсім один.

— Я маю ваше тверде слово, Юстиніане. Та й, правду кажучи, за свій вік я вже розучився боятися.

Із нового збурення простору з'явилася витончена, стрімка бригантина Кадеш — особистий корабель герцогині Сет.

— Точно, стародавні кораблі у нас явно в моді, — хмикнула Зігма.

— Я навіть не сумнівався, що Сунтая прилетить саме на цій бригантині, — зауважив префект. — Як-не-як, цінний трофей ще з часів історичного розгрому цивілізації Кадеш.

«Авжеж, пафосу цим герцогам точно не позичати», — подумки всміхнувся Квінт.

Третє гіперпросторове вікно викинуло одразу два судна. На орбіту вийшов сам герцог Гардіан Атум, але не один, а в супроводі важкого, озброєного до зубів військового корвета.

— Герцогу Атуме, ваш другий корабель не зможе пройти крізь Контур на планету, — сухо оголосив префект відкритим каналом зв'язку.

— І хто ж мені завадить? — зухвало буркнув у відповідь Гардіан. — Може, ви, Юстиніане?

— Хай боронять мене боги від таких дурниць! — вигукнув префект. — Гадаю, вашому корвету наполегливо варто залишитися на орбіті.

— Аж ніяк! Він летить просто за мною! — зло відрізав Гардіан.

— Воля ваша, герцогу Атуме. Я вас чесно попередив.

— До біса ваше попередження, Юстиніане!

Нарешті на орбіті сформувався четвертий корабель — легкий імперський крейсер із сяючим золотим гербом правлячого дому. На контрольній панелі розвідника виникла чітка голограма Тархулара та Пентаура, який сидів поруч за штурвалом. Чинний імператор мовчки, з легкою іронією, кивнув Юстиніану й одразу обірвав зв'язок.

— Ну що ж, панове, пропоную заходити на посадку. Активуйте ваші ключі.

Пристрій у руці префекта миттєво спалахнув глибоким смарагдовим світлом. Розвідник огорнуло мерехтливе захисне поле, коли корабель почав занурюватися в щільні шари атмосфери.

Раптом страшний, осліпливий спалах зовні на мить засліпив усі зовнішні сенсори й екрани корабля. У шаленій вогняній хмарі термічного вибуху Контуру миттєво зник корвет супроводу Атума. Знадобилася лише одна секунда — і тільки град димлячих уламків повільно посипався вниз, у пустелю.

У комунікаторі відразу пролунав шалений, сповнений люті крик Гардіана.

— А я ж попереджав, — тихо, зі зітханням промовив префект. — Ну попереджав же людину по-доброму...

Юстиніан розвів руками, з ледь помітною усмішкою дивлячись на притихлих Квінта й Зігму.

Кораблі один за одним спускалися до випаленої поверхні, суворо дотримуючись навігаційної карти, що проєктувалася із зелених ключів. Безкрая, мертва пустеля навіювала відверту тугу й нещадно сліпила очі світлом сонця, відбитим від жовтого піску.

Удалині з'явилося щось схоже на самотню скелю серед барханів. Але, підлетівши ближче, Квінт розгледів, що це колосальний, величний храм, цілком висічений давніми майстрами в суцільному масиві червоного базальту. Будівля виглядала так, ніби колись зазнала впливу неймовірних космічних температур. Усі гострі елементи, барельєфи й кути монумента були намертво оплавлені, а стародавніми стінами застиглими потоками стікав колись рідкий червоний камінь. Видовище було відверто моторошним, сповненим могильного холоду минулого.