Розділ 13. Штрафники

Із вікна гіперпереходу буквально вивалився старий десантний корабель. Розкидаючи у вакуумі шматки обгорілої обшивки, цей пошарпаний імперський монстр узяв курс на орбіту, де безмовним монолітом висіла велетенська Вежа.

— «Мертві душі» викликають Сіма! Відгукнися! — Варг відчайдушно намагався гасити швидкість маневровими двигунами, що ревли на межі. — Гей, Сіме, заразо, ми зараз розсиплемося просто на орбіті!

— Боги, яка ж вона величезна!.. — заворожено промовила сержант Пуабі, сидячи в кріслі штурмана й не кліпаючи дивлячись на станцію.

— Ага, здоровенна дурепа, — буркнув Варг, вдивляючись у миготливий, вкритий смугами оглядовий екран.

Іскри раз по раз сипалися з-під панелей керування, їдкий запах тліючої проводки та сизий дим уже щільно заповнювали рубку корабля, що помирав.

— Схоже, нам кінець, командире, — цілком спокійно сказала Пуабі, відкинувшись на спинку крісла. — Якщо цей твій Сім зараз не відгукнеться.

— Прокляття, сержанте, замовкни! Мені ще твого ниття тут бракувало.

— Сім на зв'язку, панове, — раптом пролунав рівний, чистий голос із комунікатора. — Бачу вас. Вау... Ну й розвалюха!

— Веди нас, розумнику, бо три тисячі душ справді просто зараз стануть мертвими!

— Не кричіть... як вас там. Варг, здається?

— Так, центуріон Варг! Скидай розрахунок на посадку!

— Хвилинку, пане центуріоне. Відпускайте штурвал, далі я сам вас поведу.

Варг слухняно підняв руки, з подивом спостерігаючи, як навігаційні системи корабля почали вимикатися одна за одною.

— Гей, ти що, нам і систему життєзабезпечення вимкнув?!

— Та вона й так у вас не працювала, — відповів Сім. — Як ви взагалі до мене дісталися?

— На алкоголі й вірі в диво! — розкотисто розсміявся Варг.

Силовий промінь захопив аварійний корабель і повільно, впевнено затягнув його до розчинених воріт посадкового ангара. Корабель подолав мерехтливе захисне поле й плавно опустився на палубу. Проте одна зі зношених опор під час посадки з моторошним тріском розлетілася на шматки, і десантний корабель важко завалився на лівий борт.

Важка рампа почала повільно опускатися, випускаючи в чисту атмосферу Вежі клуби чорного диму, кіптяву та густий запах перегару. Десь на середині металеві кріплення остаточно луснули, і багатотонна стулка з гуркотом упала на палубу, розсипавшись на іржаві уламки.

— Так, бійці! Виходимо, шикуватися! Допомагаємо найбільш виснаженим! — гучно скомандував Варг, першим зіскочивши на підлогу ангара.

Три тисячі солдатів, змучених важким перельотом, похмуро вибиралися з корабля, що розвалювався просто на очах.

— Мувате, збери цих телепнів по батальйонах. Хай хоч видимість порядку створять, для годиться.

— Є, командире! — худорлявий, схожий на скелет сержант звично віддав честь і побіг виконувати наказ.

Ледве розосередивши солдатів по величезній палубі, Варг нарешті зміг уважно озирнутися. Гігантський ангар, аж до самого горизонту заставлений бойовими кораблями невідомих модифікацій, справив на нього й на бувалих штрафників приголомшливе враження.

— Якщо в словах префекта не було брехні, то я просто не уявляю, як усе це взагалі можна було захопити, — задумливо дивився Варг на найближчий крейсер із дивною сферою в носовій частині. — Дикі технології... — тихо промовив він сам до себе.

— Привіт, служиві! — долинув до нього вже знайомий по зв'язку голос.

Варг різко озирнувся, але довкола нікого не було. Він лише здивовано розвів руками.

— Ти де, невидимко клятий?!

— Дивися вниз, товстуне.

Варг опустив очі й побачив маленького ремонтного дроїда, який по-господарськи спирався на старий бойовий автомат.

— Я Сім, — дроїд привітно помахав механічним маніпулятором.

Варг на мить заплющив очі й похитав головою, бурмочучи собі під ніс:

— Нічому не дивуватися... Головне — нічому не дивуватися.

Він розплющив очі. Дроїд нікуди не зник і так само дивився на нього знизу вгору.

— То ти, виходить, не біла гарячка, малий? — запитав центуріон.

— Ні, товстуне, я не твоя особиста алкогольна галюцинація. — Дроїд жваво підійшов до Варга й відчутно вдарив його по нозі прикладом автомата. — Так достатньо переконливо?

— Ай! Ти, дрібний гаде, боляче ж!

— Добре, що боляче, значить, ти ще живий, — весело відповів дроїд, пустотливо блимаючи синіми вогниками на голові.

До Варга поступово почали підходити його сержанти. Пуабі з бридким подивом тицьнула пальцем у бік робота.

— Командире, це що за штука?

— Не «що», а «хто», пані. Сім до ваших послуг.

Варг повернувся до своїх командирів, що підійшли, й суворо попередив:

— Ви зараз нічого не кажете, нічого не питаєте й узагалі самостійно не думаєте.

— Ну, останнє у вас і так чудово виходить, — миттєво з'їдливо кинув дроїд. — З такими фізіономіями про мізки гріх згадувати.

Варг різко повернувся до нього, насупившись.

— А ти, дрібний гаде, не нахабній! Ми люди нервові, смикані й абсолютно без принципів.

— Гаразд, гаразд, перепрошую, — примирливо закинувши автомат на металеве плече, відповів Сім. — У вас хоч імена є, панове?

— Пуабі, Муват, Арнвад і Курунт, — по черзі тицяючи товстим пальцем, представив усіх центуріон. — Усі сержанти, у минулому — бойові офіцери.

— Не можу сказати, що я в дикому захваті від знайомства, але наказ префекта є наказ. Ваших людей зараз супроводять мої технічні дроїди на житлові рівні Вежі. Кожен рівень розрахований рівно на тисячу біологічних одиниць. Там є чиста вода, їдальні, синтезатори вже заряджені, нова форма чекає на складах кожного поверху.

— А ти, малий... перепрошую, Сіме, — виправився Варг, — ґрунтовно підготувався до нашого прильоту.

— Ну звісно, такі ж гості! Я просто не знав, як від захвату не луснути, — ущипливо відповів дроїд.

— Не заводь мене, бляшанко! — Варг роздратовано дістав із кишені порожню пляшку й, глянувши на неї з гіркотою, зі злості жбурнув просто на палубу.