Інтерлюдія. Зірка Адохай

Абсолютне, незбагненне божевілля цього місця не піддавалося людській логіці. Велика платформа в центрі сфери, що сяяла сліпучим, мертвотно-білим світлом, здавалося, ширяла в крижаній невагомості, відрізана від самого простору й часу. Навколо неї, у білій порожнечі, беззвучно клубочився первісний хаос. Посередині платформи, на монолітному чорному постаменті, височів кам'яний стіл, висічений у формі семипроменевої зірки. У самому його серці пульсував, випромінюючи хвилі крижаного сяйва, артефакт Владик — велетенський білий камінь, схожий на застиглий уламок мертвої всесвіту.

Семеро істот, що належали до різних рас, назв яких вони вже не пам'ятали, безмовно йшли плавучими містками-платформами до столу. Їхній вигляд був уніфікований жахливою волею Адохай. Усі вони були закуті в глуху, монолітну композитну броню кольору запеченої крові й обгорілої плоті. Важкі пластини не мали жодного шва, ніби обладунок уріс просто в їхні тіла, ставши частиною їхньої моторошної анатомії. На нагрудниках кожного туртана потворним шрамом палав єдиний знак — перевернуте розірване кільце з трьома краплями чорного металу всередині, символ безкінечного поглинання. Обличчя приховували безликі дзеркальні маски-забрала, у яких відбивалося лише сліпуче сяйво сфери.

Вони рухалися синхронно, мов частини єдиного, збожеволілого механізму, й займали свої місця на променях семипроменевої зірки.

Раптом повітря над столом налилося грозовою важкістю. У просторі зіткалася осліплююча біла хмара, шалено посічена й прошита беззвучними антрацитово-чорними блискавками. Від цього видовища віяло монументальною, пригнічувальною величчю.

— Великі Туртани зібралися... — пролунав голос, від якого платформою побігли крижані вібрації. Він складався з тисяч переплетених голосів — чоловічих, жіночих, дитячих і чудовиських, що говорили водночас у моторошному унісоні.

— Так, Владики Адохай, — хором відповіли туртани, і їхні механічні аудіомодулі спотворили голоси до могильного гулу.

— Як хвилююче, — багатоголосий хор ледь чутно, божевільно засміявся в порожнечі. — Нова історія стоїть на порозі нашої величі. Сідайте й прийміть Дар.

Туртани опустилися на свої місця. Тієї ж миті з білого каменя на столі із шипінням вирвалися примарні, напівпрозорі щупальця густого білого туману. Вони, мов змії, метнулися до істот і з хрускотом увігналися просто крізь броню в їхні грудні клітки.

Тіла туртанів неприродно, із крижаним звуком, що стискав душу, вигнулися дугою, приймаючи в себе величезні згустки пульсуючої, чужорідної енергії. Їхні дзеркальні забрала спалахнули лютим, сліпучим білим світлом, а крізь з'єднання багряних обладунків стало видно, як плоть під ними буквально світиться зсередини космічним вогнем. Це була велич, поєднана з абсолютним насильством над самою природою живого.

Коли димні щупальця з тихим шипінням відповзли назад до білого каменя, туртани нерухомо сиділи, приходячи до тями. Від їхніх понівечених обладунків тепер ішло м'яке, ледь помітне примарне сяйво.

— Дар — це наша вдячність вам, — голос Владик раптом став м'яким, улесливим, майже запобігливим, що робило його ще моторошнішим. — Доповідайте про ситуацію.

— Тактичні групи вже займають позиції, — промовив один із присутніх, чия броня ледве стримувала величезні м'язи, що бугрилися під нею. — Усі наявні ресурси ми вже використали, і їхня якість залишає бажати кращого.

— Нічого страшного, використовуйте все, що є, — рівно озвався багатоголосий хор. — Захоплюйте системи й беріть ресурсів стільки, скільки потрібно. Ми зачекаємо з повним поглинанням матерії.

— Нам вдалося розгромити велике з'єднання Імперії, — мертвотно спокійно доповів другий туртан. — Усе минуло, як завжди. Вони мислять лінійно, діють за своїми стандартними шаблонами, не відступаючи від них ні на крок.

— Проте ми так і не повернули контроль над станціями, о Владики, — низько схиливши безлику маску, промовив четвертий туртан. — В Імперії їх називають Баштами.

— Башти... — задумливо й луною повторив голос. — Це погано, але не критично. Проте застави Імперії будують навколо них свою оборону. Дурні. Що вони зрештою можуть?

— Владики... вони повністю знищили одну нашу тактичну групу ще на стадії розгортання, — озвався ще один прихований бронею монстр. — І ми втратили кілька крейсерів. Вони просто зникли.

Атмосфера в сфері миттєво впала до абсолютного нуля. Чорні блискавки в хмарі шалено запульсували.

— Ми ще доберемося до цих розумників. Юстиніан прокляне той день, коли з'явився на світ, — тихо, зосереджено й люто виплюнув голос.

— Я б не став їх недооцінювати, — пролунав важкий, гуркотливий бас великого грака, чия броня була ширшою й масивнішою за решту. — Вони якимось чином змогли вивчити наші технології й зробили висновки.

— Та які висновки вони можуть зробити?! — громом прогримів голос Владик, змусивши плавучу платформу здригнутися. — Ми передали їм застарілі, кастровані технології! На них побудована вся їхня жалюгідна цивілізація!

Грак у священному трепеті схилив голову до самої кам'яної поверхні столу.

— Так, о Великі, саме так... Але й наші сили виснажилися ще під час попередньої місії. Стан кораблів залишає бажати кращого.

— Тоді кидайте старі зразки в бій першими! — у голосі Владик звучало відверте, лякаюче роздратування. — Захоплюйте кораблі Імперії, клонуйте їх, упроваджуйте наші технології. Адже саме заради цього вас і піднесли з бруду... — багатоголосий хор перейшов на улесливий, божевільний шепіт.

— Так, Владики. Саме так ми й зробимо.

— Нас не цікавлять ваші мишачі тактичні дії, — голос миттєво повернув собі крижану, абсолютну холодність. — Нам потрібні масштаб і тотальне поглинання. Поки енергії для Колиски Адохай недостатньо для фінальної експансії, ви — лише вістря нашого удару. Використовуйте всі можливі методи й найбрудніші засоби.

— Ми знищимо зрадників, о Владики, але нам потрібен час, щоб підготувати блискавичний бліцкриг, — глухо промовив грак.