Розділ 7. Гра невидимих струн. Частина 1

Префект відчинив порожню ритуальну капсулу в трюмі «Людожера». Схиливши голову, він дбайливо поклав на її дно шеврон Першої застави.

— Ти був вірним другом, Тіте, — тихо промовив він.

Увесь гарнізон стояв завмерши. Те, що сталося, просто не вкладалося у свідомості бійців. Тіая підійшла до пускової шахти й опустила в капсулу маленький букет живих квітів — в її очах блищали сльози. Юстиніан одним плавним рухом зачинив важку кришку й кивнув Квінту.

Капсула ковзнула до пускової установки. Пролунав тихий шиплячий шелест, і вона розпочала свою останню, незворотну подорож до сонця системи.

Префект підійшов до Скарда. Сіре, змарніле обличчя командора тепер нагадувало посмертну маску. Той підвів погляд на командира, намагаючись щось сказати, але Юстиніан зупинив його коротким жестом.

— Твоєї провини в цьому немає, Скард. Це однаково сталося б. Рано чи пізно. Не з Тітом, то з кимось іншим. Нам надто довго щастило. Але в нас занадто мало ресурсів, щоб самотужки стримувати цю сарану.

Скард закрив обличчя долонями, не маючи сили вимовити бодай слово.

— Зберіться, — трохи тремтячим голосом наказав префект. — Ми вже двічі пройшли точку неповернення. Уперше — багато тисяч років тому. І вдруге — зараз, коли удача остаточно відвернулася від нас.

Він розправив плечі й звичним рухом поправив старий, потертий мундир.

— Відтепер — лише холодний розрахунок. Усім відпочивати. Амалаку, зайдіть до мене.

«Людожер» глухо приземлився в головному ангарі застави. Офіцери мовчки розходилися по каютах, ховаючи очі.

У кабінеті префект налив собі повну склянку карамельного напою й осушив її кількома ковтками.

— Яка готовність Веж до оборони?

Амалак обережно поклав на стіл мерехтливий інфокристал.

— Дані тут. Вежі готові приблизно на вісімдесят відсотків, але в нас критично бракує персоналу. Якщо питання з Дев'ятою ми вирішили завдяки перекиданню гарнізону Другої застави, то Сьома — це сліпа пляма.

— Послухайте, Амалаку, гадаю, нам час поговорити з Ка Гра. Ви зможете завантажити потрібні тактичні матриці в мозок граків?

Амалак здригнувся, його бліде обличчя витягнулося.

— Ви хоч розумієте, що пропонуєте?

— Чудово розумію. Ці істоти довгий час служили Адохай. А отже, на підсвідомому рівні впораються з їхніми технологіями.

— Теоретично це можливо, — після короткої паузи погодився Амалак. — У Вежі є все необхідне нейрообладнання. Але мені доведеться просити вас або Квінта особисто взяти участь у переговорах.

— Про яку кількість персоналу йдеться?

— Думаю, п'ятдесят... Гаразд, тридцяти граків буде достатньо, якщо Кірн виділить десяток пілотів для патрулювання розвідувальних сфер системи.

— Я поговорю з Ка Гра, — кивнув префект.

У цей момент вимогливо задзвенів комунікатор Юстиніана. Виклик надходив від Сіма. Голограма маленького дроїда буквально пританцьовувала від нетерпіння.

— Кажи, Сіме. Що трапилося?

— Насамперед прийміть мої найщиріші співчуття, — Сім на мить блимнув синім світлом оптичних сенсорів, але відразу змінив тон: — Однак я щойно зафіксував розгортання тактичних груп стрибка Адохай у дев'яти локаціях.

У повітрі розгорнулася об'ємна пульсуюча карта галактичного сектору.

— Вони готуються до повномасштабної експансії. Я б навіть сказав — до бліцкригу, — насупився Амалак. — Дивно, що вони не задіюють свої Вежі.

— Нічого дивного, мій новий блідий друже! — озвався Сім. — Ви добряче їм наваляли минулого разу, тож вони просто викреслили небезпечні ділянки зі своїх польотних маршрутів. Поки що.

— Найімовірніше, так і є, — погодився префект.

— І це ще не все. Я зафіксував потужні енергетичні збурення... Загалом, ще чотири системи більше не скануються, — додав Сім, скоса глянувши на Амалака.

— Поглинання набирає обертів, — тихо констатував учений.

— Гаразд, Сіме, слухай бойове завдання, — префект пильно подивився на голограму дроїда. — Нам терміново потрібно щонайменше два комплекти такого самого обладнання спостереження, як у тебе. Розмістимо їх на наших Вежах. Оцінив обсяг роботи?

Дроїд задоволено потер маніпулятори, видавши характерне металеве клацання.

— Оцінив.

— Ти просто знахідка для нас, — сумно всміхнувся Юстиніан.

— Я віддав би перевагу науковому терміну «артефакт», — гордо поправив Сім. — Щодо боєприпасів і видобутку теланію — усе чудово. Я запустив додаткову автоматичну виробничу лінію. Готові комплекти композитної броні й снарядів уже сьогодні вилітають до вас.

— Це як? Самі, чи що? — щиро здивувався Амалак.

— Авжеж, самі, друже мій! Автоматичні вантажовози, які я будував для власних потреб, уже стоять під завантаженням. Вашим лежням залишиться тільки розвантажити їх і встановити бронеплити на штурмовики.

— Авжеж, артефакт, — уже веселіше всміхнувся Юстиніан. — Молодець, Сіме, нічого не скажеш. Продовжуй у тому ж натхненному дусі. Побажання чи прохання є?

Дроїд на мить завагався, його маніпулятори безпорадно опустилися.

— Може... пришлете Квінта або ще когось? Нудно мені тут самому. Просто жах.

— Я подумаю, Сіме, — пообіцяв префект. — Зробимо так, щоб поєднати приємне з корисним.

— Дуже чекатиму! — пожвавився дроїд і миттєво вимкнувся.

— Ідіть, Амалаку, детально опрацюйте координати Сіма. А я, мабуть, зроблю один дуже важливий дзвінок.

— Юстиніане! А я й не сподівався побачити вас так швидко.

Імператор Тархулар сидів за монументальним робочим столом із темного полірованого композиту. На тлі ледь чутно звучала вишукана класична музика. За своєю давньою й дивною звичкою володар Астари плавно перебирав пальцями в повітрі, ніби грав на невидимих струнах.

— Вітаю вас, Ваша Величносте, — Юстиніан шанобливо, але стримано схилив голову.

— Та годі вже цих палацових умовностей. Якщо зв'язуєтеся прямим захищеним каналом, значить, сталося щось надзвичайне, — відмахнувся Імператор.