Розділ 1. А чи не зіграти нам у гру?

— А ти чудово влаштувався, — сказав префект Юстиніан, неквапливо оглядаючись у будинку Квінта. — Тут дуже затишно, тепло і, я б сказав, по-справжньому красиво. Одразу відчувається дбайлива жіноча рука.

З цими словами він із теплою, прихильною усмішкою повернувся до господині будинку.

— Дякую, пане префекте, — трохи ніяковіючи від такої високої уваги, тихо відповіла молода дівчина. — Проходьте, будь ласка, просто на заднє подвір'я — майже всі наші офіцери вже зібралися там.

Вийшовши на свіже повітря, Юстиніан побачив затишну картину: навколо широкого відкритого вогнища, у якому весело потріскували гірські дрова, на розкладних стільцях зручно розташувався весь командний склад застави Фронтиру. Над рівно палаючим вогнем, поширюючи навкруги неймовірно апетитні, соковиті запахи спецій і підсмаженої скоринки, на важкому металевому рожні повільно крутилася ціла туша якоїсь великої тварини.

— Що в нас сьогодні на вечерю? — із непідробною цікавістю запитав префект, вдихаючи запашний дим.

— Та ось, Тіая порадила скуштувати, — усміхнувся Квінт, перевертаючи рожен. — Місцеві мисливці всього пару годин тому принесли з далеких схилів. Найсвіжіша дичина!

— Дичина! — задоволено підняв угору вказівний палець префект. — Давненько я не куштував нічого подібного, а то в нас усе більше синтетика.

— Присідайте, пане префекте, — Маркай чемно підсунув ближче до вогню м'яке розкладне крісло. — Із напоїв — пиво, вино... Що будете?

— Пива, будь ласка, — префект із видимим задоволенням сів у крісло й витягнув ноги до тепла. — А що це я не бачу серед нас Амалака з Кірном?

— Знаєте, Амалак дуже збентежився, коли я передала йому запрошення, — м'яко сказала Тіая, розставляючи на дерев'яному столі глибокі глиняні тарілки. — Сказав, що не хоче створювати господарям зайвих незручностей.

— Даремно це він, зовсім даремно, — похитав головою префект, приймаючи від Маркая запітнілий кухоль і роблячи перший, освіжаючий ковток холодного пива.

— Ну а наш юний сержант, звісно ж, зараз пропадає у своїх улюблених граків, — хмикнув Квінт, не відриваючись від апетитно шкварчачого м'яса. — У нього там у таборі вже близько тридцяти юних кадетів зібралося. Навчаються за спеціальними тактичними рекомендаціями Амалака, опановують різні хитрощі.

— Молодці, чудова росте зміна, — озвався Тит, підійшовши до столу. — Я тут днями особисто спостерігав за їхніми тренуваннями — неймовірно вправно вони керують цими бордовими перехоплювачами. Рефлекси в хлопців просто вражаючі.

— Я тут подумала на дозвіллі... — задумливо промовила Зигма, крутячи в руках порожній кухоль. — Може, нам варто спробувати навчити кількох найздібніших пілотів керувати чимось важчим? Наприклад, повноцінним штурмовиком?

— Ідея хороша, перспективна, звісно, — ліниво долучився до розмови Скард, поправляючи комір куртки. — А вони впораються? Техніка ж складна, важка.

— Не бачу для цього жодних принципових перешкод, — охоче погодився префект, підбадьоривши дівчину кивком. — А ось зараз прямо в них самих і запитаємо, — додав він, указуючи рукою на Амалака та Кірна.

— О, свіже м'ясо! Хто останній у черзі? — одразу помітно пожвавився зголоднілий за день Кірн, оцінювально дивлячись на рожен. — І пива мені можна плеснути?

— Куди тобі, хлопче... ой, вибачте, пане сержанте, пива! — голосно розсміявся Тит, поплескуючи хлопця по плечу. — Замалий ще для гарнізонного пайка.

— Гаразд, гаразд, тоді цілюща настоянка Тіаї теж чудово підійде, — без образи парирував Кірн.

— Присідайте ближче до вогню, — звернувся префект до Амалака, звільняючи місце. — Ми тут якраз дискутуємо на тему: чи можна довірити нашим юним пілотам-гракам техніку більшого розміру, наприклад, штурмовик?

— У поточній ситуації я б зробив основну ставку на трофейні винищувачі Адохай, — спокійно відповів Амалак, сідаючи й простягаючи змерзлі долоні до танцюючих язиків полум'я. — Сьома й Дев'ята Вежі зараз працюють в автоматичному режимі, планомірно нарощуючи ресурси, а законсервований флот на Сьомій якраз можна безболісно використовувати для навчальних тренувань.

— І це ми ще саму підземну заставу як слід не розкрили, — зауважив Вал, відрізаючи перший пробний шматок соковитого м'яса. — Судячи з архівних даних телеметрії, там на нижніх ярусах мають бути законсервовані «Кобри» й «Хижаки». Оце був би аргумент.

— Треба обов'язково спробувати, — упевнено долучився до розмови Кірн. — Хоча особисто я в ближньому бою робив би ставку на захисні кулі. Божевільна маневреність і потужна зброя — це наше все проти неповоротких кораблів. О, а це ще хто тут у нас ховається? — здивовано вигукнув він, помітивши біля своєї ноги вовтузливий клубочок і обережно піднімаючи із землі цуценя караха.

Хижак анітрохи не злякався, уважно подивився на Кірна своїми розумними круглими очима й вимогливо, по-дитячому гавкнув.

— От і в мене точно так само все колись починалося, — весело розсміявся Маркай, лагідно погладжуючи свого Калібра, який завмер біля ноги. — Тож дивись тепер в обидва за своїми штанами і, головне, за його зростаючими зубами.

— Так, Кірне, ти з ним будь обережніший, — з усмішкою попередила Тіая, подаючи гостям гаряче м'ясо. — Він хоч і маленький ще, зовсім дурненький, але зубки вже отруйні. Хоча отрута поки що ще не набрала повної сили, тож не смертельно.

— Ну що, давай знайомитися, диво, — м'яко сказав Кірн, сідаючи просто на втоптану землю подвір'я й саджаючи малюка перед собою.

Карах сумирно сів навпроти, не кліпаючи дивлячись просто в очі хлопчика-ментала. Посидівши так кілька секунд, він раптом подався вперед, обережно вхопив хлопця зубами за щільну тканину штанини й завмер, кумедно заплющивши очі.

— Ну от, я ж казав! Наш формат. Готуй одразу кілька пар формених штанів на заміну, — заходився сміхом Маркай.

— Можеш забирати його із собою, — лагідно сказала Тіая, дивлячись на цю картину. — Раз він обрав тебе, то тепер уже точно ні на крок не відстане.