Епілог

Тієї миті Седжіо снилося минуле життя, де він разом з Мрієль придбав невеличний будиночок біля самого узбережжя моря. Навколо нього бігала п'ятірка діточок: три хлопчика і дві дівчинки. Малеча постійно гукала його, через що Седжіо не знав на кого звернути увагу першим. Потім все навколо змінилося. Він знову став драконом, оточеним іншими драконами, що зі смутком розглядали його. Кожен з них був набагато більшим, через що Седжіо вперше відчув свою слабкість у порівнянні з іншими істотами. Вони корили його за те, що той забув про світ в якому живе. Жодного слова не лунало, та Седжіо добре відчував їх думки. “Ти охоронець цього світу” – повторювали дракони – “бережи його” Раптом між ними з'являється Мрієль. Уві сні вона взяла його на руки ніби кошеня і поцілувала, через що Седжіо прокинувся. Перед ним справді стояла Мрієль. Вона ледь діставала велетенської морди дракона, яка лежала на передніх лапах.

– З добрим ранком – прошепотіла дівчина.

Як і прохав Седжіо з майбутнього, теперішній Седжіо одразу відвіз Мрієль до рідного міста, як тільки вона забажала цього. Хоч батьківщина дівчини і змінилася за ці роки, вона надто скучила за домівкою, щоб безтурботно насолоджуватися життям на острові. Поселитися Седжіо вирішує в Шістері. Звідси вони могли швидко дістатися Екснітону – рідного міста Мрієль, що дуже сподобалося їй. Дівчина довго плакала, коли дізналася скільки минуло часу, і що тепер вона ніколи не побачить батьків. Та життя Мрієль швидко налагодилося. Поступово вона звикла до життя інкогніто, вигадавши собі нове імя. Так продовжувалося доти, поки Седжіо не зник на підозріло довгий час. Повернувшись, він почав розповідати дивні речі: про те що має повернути те що вкрав у самого себе. Повернути Мрієль. За ці роки дівчина встигла перетворитися на жінку, але все одно не змогла зрозуміти про що говорить Седжіо, поки той не розповів все детально.

– Напиши про це книгу – на подив дракону, запропонувала Мрієль.

Він гадав що вона почне опиратися, вигадувати різноманітні причини не повертатися в минуле, але Мрієль дивувала… знову.

– Ти не боїшля? – запитав у неї Седжіо.

– Чого мені боятися? – запитанням відповіла Мрієль – ти не здатний зробити мені щось погане.

– Колись я заморозив тебе.

– І до чого це призвело? Ти врятував мене і прожив зі мною ціле життя. На мене чекають довгі роки разом з тобою, а от ти залишаєшся наодинкі.

– Я вже прожив ці роки.

– Тоді мені не варто боятися за тебе, та я все одно боюсь. Що з тобою буде?

– У мене є цілий світ, за яким я маю наглядати.

У відповідь Мрієль лише всміхнулася і подумки дала знати що готова.

Подорож вздовж гір, разом з коханою жінкою виявилася набагато приємнішою ніж наодинці. Дракон дуже дбав про Мрієль, тому не давав їй занадто втомлюватися, через що подорож розтягнулася на кілька місяців.

Несподівано для жінки, її коханий зупинився і промовив

– Пора

Цієї ж миті він підхопив Мрієль, підняв високо у повітря і помчав кудись на захід. Опустився він лише біля глибокої печери.

– Почекай тут – попросив Седжіо, а сам перетворився на дракона і полетів геть.

Чекати велетня довелося доволі довго. Коли ж він повернувся, у правій лапі він тримав сам себе, щоправда в людській подобі.

– Це ти? – запитала Мрієль, з острахом підходячи ближче.

– Так. Схоже я здичавів остаточно. Добре що тоді я був ще слабким. Подбаєш про мене минулого?

– Залюбки.

Седжіо обережно опустив непритомного себе і перетворився на дивакуватого старця.

– Навіщо це? – запитала Мрієль, натякаючи на лису голову.

– Він знає мене таким. Сховайся поки що у тіні, скоро я прокинусь. Я хочу спочатку поговорити з собою.

Подальші дії відбулися точно так, як Седжіо і пам'ятав. Він в минулому був доволі розумним хлопцем і з радістю прийняв Мрієль. Дракон на якусь мить навіть завагався: чи варто віддавати кохану. Хоч і самому собі, але все таки віддавати, та пригадавши про минулі роки, остаточно розвіяв всі свої сумніви, тай покинув печеру. Довгі прощання були зайвими.

Повернувшись у свій час, Седжіо деякий час з смутком розмірковував що тепер на цілому світі немає жодної рідної людини, що все вже в минулому, та пригадавши як колись вони з Мрієль доглядали діточок на далекому узбережжі тропічного острова, дракон дійшов до думки що цей світ теж своєрідне дитя, за яким треба приглядати. Велетень повернувся до улюбленої печери, розмірковувати про те, яким саме чином він буде впливати на історію світу.