30 Я, і знову я

“Дорогий друже, я не знаю як звертатися до самого себе, але все таки змушений це зробити. Якщо ти це читаєш, значить я, або ти у майбутньому, все таки наважився на це. Зараз мені простіше, бо я знаю що мене чекає у цій нелегкій справі, але ти досі нічого не розумієш. Ти прожив у невіддані вже багато років, зважаючи на нерішучість Мрієль, та є одна справа, яку ти мусиш зробити. Розумієш, старець, який врятував наше кохання, це і є ми у майбутньому. Гадаю не багато істот у світі можуть похвалитися що побилися самі з собою, і програли (у моєму випадку перемогли). Перейдемо до діла. Я маю написати тут спосіб подорожі часом. Сподіваюся ти не думаєш що для цього потрібна лише магія. Зовсім ні. Для цього потрібні відповідні дії в відповідному місці. Розумієш, магія в цьому світі це лише відголоски давніх технологій. От так банально – змирись. Я не розумію як вона працює, єдине що відомо мені, це те що вона поступово слабшає. Та є одне місце, де магія не зникне ніколи – я називаю його дорогою. Це ланцюг ріг, що утворює коло. Коли наважишся потрапити в минуле, просто опустись на рівнину в цьому кільці, і пройди за сонцем ту кількість кіл, на скільки років хочеш опинитися в минулому. Я вже знаю результат твоїх дій, тому можу лише порадити дуже ретельно розрахувати рік в який ти відправишся. Запам'ятай: ніяких порталів не буде. Тунелів теж. Ти не відчуєш нічого, тому рахуй уважно. При досягненні потрібної кількості кіл, просто взлітай і насолоджуйся минулим. Щодо того як воскресити Мрієль, я не можу розповісти тобі як це зробити. Прислухайся до своїх відчуттів. Ти зможеш. В кінці хочу тебе попросити не зволікати коли Мрієль захоче повернутися в рідні краї. З повагою до себе, твій друг Седжіо з майбутнього.”

– Вражаюче – прошепотів дракон.

З одного боку він не хотів вірити в написане. Думка про те, що він сам у себе викрав Мрієль і викликав цим страждання, не давала йому знайти логіку в цих діях. До того ж що заважало йому повернутися в часи їх першої подорожі, і врятувати Мрієль одразу. Сумнівів додавало і те, що у листі не було вказано місцезнаходження загадкового кільця гір. В пам'яті були деякі спогади про переказ древньої легенди про жахливий катаклізм що залишив після себе гігантський кратер, та ймовірність того що це одне і те саме місце, була досить малою, але достатньою, щоб Седжіо покинув райський острів Фрашам, щоб знову відвідати Шістерську бібліотеку.

Нажаль книжка, в якій згадувався катаклізм, не описувала жодну ознаку, за якою можна було б вгадати місцезнаходження загадкових гір. Єдине, що було в ній – це розмір кільця, і то досить абстрактно. За уявою автора, між горами могло б вміститися ціле королівство, але з розуміння людей того часу, великим королівством вважалося те, що займає більше одного горизонту. Тобто більше території, яку може охопити око. Не знайшовши інших зачіпок, Седжіо вирушив у подорож. Спочатку він облетів гори холодного лісу, та нічого схожого на великий кратер, тут не виявилося. Після відправився на схід. Пролетівши над ланцюжком островів, дракон дістався великого материка, вкритого переважно рівнинами. Долетівши до східного узбережжя, Седжіо вирішив розпитати місцевих про тутешню географію. Виявилося що найближчі гори знаходяться далеко на південному заході, і не являють собою щось монументальне. Так – не високе нагір'я, де лише кілька вершин мають подобу гори. Седжіо не зволікав. Навіть таке місце варто було перевірити, та дракону знову не пощастило. Плоскі рівнини нагіря були вкриті густою травою з рідкими деревами і не утворювали жодного кола. Далі Седжіо вирішив подорожувати західним узбережжям. Десь у цьому регіоні мало бути ще одне нагір'я. У місцевих воно мало погану славу, тому на всіх картах позначалося як прокляте і без жодних деталей. Пролітаючи над  ним, Седжіо нічого не помітив. Тільки нескінченний хребет гір, що тягнувся в далечінь, розділяючи низину від височини. Гори ці не справляли враження. Висотою лише в кількасот метрів, вони являли собою лісисті пагорби, пологі схили яких лише денеде переходили в засніжені вершини. Поступово місцевість змінювалася. Висота гір збільшилася і тепер утворювала довгу білу смугу з льоду і снігу. Це привернуло увагу велетня. Дракон сів якомога вище щоб спокійно роздивитися все навколо. Деякий час курява не давала розгледіти щось далі свого носа. та коли сніг розвіявся, перед ним постала неймовірна картина. Вузький гірський хребет утворював довжелезну дугу аж до самого горизонту. В долині ж блищало кілька дрібних озер, вода в яких, як два дні тому виявив спраглий дракон, солона. Все це наштовхнуло Седжіо на думку, що це і є те місце, яке він шукав, тільки воно виявилося надто великим, щоб помітити кільце гір. Почалися довгі перевірки. Зробити велетенське коло, вздовж гір виявилося досить витратно у часі, та перевірити як ця машина часу працює все одно треба. Повне коло забрало кілька днів. Потім потрібно було дізнатися точну дату. Зробити це виявилося важче ніж здавалося. Місцеві вели літопис за зовсім іншою системою, через що Седжіо довелося довго розбиратися в чому різниця, та дізнавшись таки котрий зараз рік, він неабияк зрадів. Виявилося що зараз морс – місяц в який він тільки почав обліт гір холодного лісу. Швиденько порахувавши роки проведені з Мрієль, Седжіо додав ще кілька років навмання і відправився у довгу подорож вздовж хребта заходу на схід. Пройшовши повз велику гору, яка слугувала орієнтиром, потрібну кількість разів, дракон злетів. Боячись що нічого не вийде, він полетів у бік сховку з брил, що колись сам і збудував. Сподівання виправдалися. Склеп був цілим. Дракон накинувся на споруду, і кількома помахами розкинув брили. Заморожена Мрієль стояла на місці. В той момент Седжіо зненавидів себе. Як він міг так вчинити з своєю коханою. Схопивши її, він потягнув брилу у небо. Велетень вирішив поховати кохану на її улюбленому острові. Опинившись на місці, Седжіо окутав брилу своїм тілом, намагаючись розтопити її якнайшвидше. Температура луски швидко піднялася і лід зашипів, ніби змія що погрожує своєму кривднику. Процес цей зайняв багато часу, через що Седжіо ледве не прогавив момент, коли його луска пройшла крізь лід і торкнулася Мрієль. З усією турботою він почав прибирати шматки льоду з тіла коханої, аж поки та не опинилася зовсім вільною. Жодних ознак життя дівчина не проявляла, та Седжіо все одно вирішив зігрівати її далі. Цього разу він звернувся калачиком ще щільніше, щоб якомога краще укутати Мрієль. Через деякий час дівчина потягнулася і позіхнула, та дракон не помітив цього. Велетень задрімав. На нього чекало досиль приємне пробудження від поцілунку.