29 Мрії повернулися

Голова страшено боліла. Це неймовірно засмучувало, адже Седжіо пам'ятав про екзамен, який сьогодні мав вирішити подальшу долю студента, тож він перемагаючи біль, розплющив очі. Яке ж було його розчарування, коли замість стелі, він побачив знайому діру, через яку пробивався товстий сноп сонячних променів.

– От лихо – пробурмотів він, потираючи свої людські очі.

– І не кажи. Ти так налякав мене – відповів хтось поряд.

Голос цей був знайомим, та Седжіо не міг пригадати чому він настільки неприємний йому. Тільки коли дракон обернувся, перед очима постав ненависний старець, що вкрав Мрієль.

– Бачу тобі мало моїх страждань і ти прийшов щоб відібрати моє життя?

– Взагалі то ні. Навіть навпаки: я прийшов щоб щось віддати.

– І що саме?

Старець підвівся, потягнув свою спину, і тихо відповів, показуючи рукою кудись убік:

– Я віддаю найдорожче що у мене є.

З темного закутку вийшла тінь. Зріст вона мала менший за зріст старого, і волосся довше, точніше воно у неї було. Поступово, по мірі того як людина виходила з тіні, почали вирізнятися жіночі риси. Щось насторожило Седжіо в цій постаті, та чим більше вона наближалася, тим сильніше насувалася паніка.

“Невже це вона” – гадав він, не даючи надії остаточно перемогти. Так чинять люди, коли бояться що сподівання розчарують їх. Так чинив і Седжіо, адже зараз він був людиною. Коли ж світло потрапило на обличчя незнайомки, Седжіо кинувся до неї. Цього разу сподівання виправдалися. Перед ним стояла Мрієль, жива і здорова. Після довгих обіймів і поцілунків, щасливий дракон впав на коліна перед старцем.

– Я винен перед тобою навіки. Проси все що забажаєш.

Той у відповідь лише потер потилицю, трохи по екав, намагаючись придумати що відповісти, після чого все таки видав:

– Бережи Мрієль. От і все що я можу попросити. Решту вона сама тобі пояснить, а мені вже пора. Не варто розтягувати такі моменти, ще передумаю.

Старець різко змінився в обличчі. Щось сильно засмутило його, через що той поспішив використати магію і полетіти геть. Зникнувши з поля зору, він заричав, перетворившись на дракона.

– Йому зараз важко. Насправді мені дуже шкода його – промовила Мрієль не відпускаючи Седжіо з обіймів.

– А мені ні. Він викрав тебе у мене.

Жінка лише всміхнулась. Посмішка її створила кілька ледь помітних зморшок, і Седжіо лише зараз помітив як вона подорослішала. Погляд її втратив той запал і невпевненість, тепер на нього дивилася доросла людина, дивилася випромінюючи кохання.

– Що ж з тобою сталося? – Запитав дракон, схопивши кохану за руки.

– Прийде час ти все дізнаєшся – загадково всміхнулась вона.

Що роблять молодята після возз'єднання? Так – вони радіють життю і один одному, а ще вони вирушають у весільну подорож, принаймні ті, кому пощастило мати змогу подорожувати. Першим місцем, куди вони полетіли, став острів, на який Седжіо колись випадково натрапив. Він досі пам'ятав наскільки гарним той був. Навіть місцеві жителі випромінювали щастя. Тут вони і зупинились. Місяці проживання на острові змінювалися довгими візитами на материковий каганат. Щасливі роки проходили і утворювали щасливі десятиліття. Дітей у пари не було, та це не засмучувало ні Седжіо ні Мрієль. Замість того щоб страждати, вони вирішили всиновити діток. Поступово ця ідея переросла у великий дитячий будинок, де три няньки і вісім працівників допомагали виховувати два з половиною десятки діточок. Життя нудним не було. От тільки час невмолимо зістарював Мрієль. Седжіо, що безтями кохав її, тому вирішив штучно зістарювати свій образ. Перші сиві локони у них з'явилися одночасно. Шкіра дракона у людській подобі стала зморшкуватою, як і у Мрієль. Седжіо став нагадувати старця, що колись врятував його кохання. Дракон ледь памятав того, тому не помічав подібності.

Коли ж прийшов час Мрієль покинути цей світ, вона довго говорила з Седжіо. Жінка намагалася передати йому наскільки вдячна за відданість і не жалкує що втекла тоді з ним.

– Відкрий мою шафу – промовила вона – в моєму пальто знайди конверт. Там є відповіді на всі твої запитання, на які я не наважилася відповісти.

– Вони вже не мають значення.

Седжіо не спішив йти за листом. Натомість він поклав руку на чоло Мрієль, що лежала з заплющеними очима.

– Ти віддала всі свої роки мені. Хіба я міг бажати більшого?

– Насправді не всі. Я обіцяю тобі – раптом Мрієль розплющила очі і схопила руку на чолі, відтягнула її і притисла до грудей – я обіцяю повернутися, тільки не читай листа до моєї смерті.

Седжіо нічого не відповів. Він не віднісся до слів коханої серйозно, та не згадував про лист ще довго після її смерті. Керування будинком тепер перейшло на нього, через що вільного часу не залишилося. Ситуація змінилася, коли Седжіо знайшов собі заміну. Розорений торговець, якого пограбували пірати, з радістю погодився зайнятися керуванням будинку. Прибираючи кімнату, цей самий торговець випадково натрапив на лист. Хтось заховав його в гардеробі. Коли ж старий пожовклий папір опинився в руках Седжіо, той не зволікав.