27 Ще хтось існує

Здивуванню Керлі не було меж. Мало того що вчитель морив його голодом, так ще й залишив юнака самого.

– Що ж – зітхнув юнак і пошкандибав до воріт Шістеру, гадаючи що у Седжіо є поважна причина чинити так. У дракона і справді була причина. Він поспішав перевірити загрозливе попередження дивного старця, що говорив про викрадення Мрієль. Велетень вже неодноразово літав між Шістером і горами півночі, тому не встановив нового рекорду. Півгодини польоту нестерпно тягнулися, аж поки поля не змінилися лісом, а ті – гірськими вершинами. На місці Седжіо ледь не зомлів. Кілька гіганських валунів хаотично лежали на великій відстані від сховку. Опустившись на засніжений майданчик, який був підлогою склепу, дракон у весь голос заревів. Мрієль зникла.

Гнів поглинув розум Седжіо. Луска навколо пащеки почервоніла від температури, зуби почали тріщати. Велетень відчув гнів древньої і могутньої істоти, який виявився сильнішим за розум. Подальші дії він не запам'ятав. Прокинувся Седжіо тільки через кілька годин на дні своєї печери. Поглянувши у гору він побачив як світанкове сонце вже освітило половину небосхилу. Велетню одразу пригадалось як він колись чекав світанку на цьому самому місці. Спогади викликали лише смуток. Колись він жив щасливим життям. Магія була для нього цілим незвіданим світом, та все змінилося – зявилися люди, які стали йому рідними. Від цієї думки голова ніби протверезіла. Одразу відчувався смак паленого. Подібне Седжіо відчував лише раз, та й то у минулому житті, коли стоматолог почав бурити зуби ще до того як наркоз почав діяти на повну силу. З неприємним присмаком у роті з'явилася і неприязнь до навколишнього світу. Велетень вперше пожалкував що опинився у тілі дракона. Він міг приймати вигляд людини, але свого тіла він не мав. Одяг, статуру, і що найгірше – обличчя, доводилося копіювати у інших людей. Поступово гнів почав наростати. Седжіо вважав несправедливим, що він не має свого обличчя, не враховуючи пику дракона. Ще гіршим було зникнення Мрієль – найблищої людини, хоч і не живої. Тут Седжіо остаточно прокинувся. Всі емоції відійшли, поступившись місцем страху. Прийшло усвідомлення скоєного. По суті він тримав біля себе тіло мертвої людини, не бажаючи прийняти смерть коханої. У минулому світі таке можна було побачити тільки у страшних детективах чи документалці про зовсім відбитих психів, та Седжіо не вважав себе психом. Принаймні дотепер. Дракон підвівся і почав ходити колами. Так продовжувалося поки він не дійшов висновку що потрібно віднайти тіло Мрієль і поховати поряд з її батьком.

Не гаючи часу, дракон злетів, залишаючи після себе витягнуту хмарку пилу. Він був впевнений, що рештки у старця з Біміту, тому мав намір будь-якою ціною вибити з того місцезнаходження їх місцезнаходження.

Летів дракон здебільшого над морем. Пролітати над сушею він не хотів. Гарячі маси води забезпечували легкість нічного перельоту, поки велетень дрімав прямо у повітрі. В день ж він набирав максимальну швидкість. Впершись в незнайоме побережжя, Седжіо відвідав крихітне містечко, де дізнався що опинився на схід від місця призначення. Місто виявилося, як і весь острів, під протекцією Сартарського каганату – країни про яку ходили легенди. І справді, поселення вражало своєю природною красою, а жителі виглядали ситими і щасливими. Седжіо пожалкував що не відвідав цей край з Мрієль. Білі піски пляжу і веселощі місцевих, відволікли дракона від подорожі, та ненадовго. Вже наступного дня він покинув острів.

Біміт, або як говорили жителі черклинської імперії – Біміта, зустрів гостя доволі похмуро. Сезон дощів тільки розпочався, а вулиці вже перетворилися в одну суцільну калюжу, з якої де=не-не пробивалися острівки суші. Всі будинки були пристосованими до такої погоди. Знайти псевдо арохів для Седжіо виявилося доволі легко, проте будівля змінилася. Хтось розмалював стіни в незрозумілі через свою абстракніст картини, а зверху з'явився ще один поверх. Дракон довго вагався, перед тим як зайти. Незамкнені двері рішучості не додали, порожні кімнати теж, хоча було добре видно що житло не покинуте і тут зовсім нещодавно хтось був.

– Вітаю пане Седжіо – почулося за спиною.

Від несподіванки, Седжіо аж здригнувся. Розвертаючись, він розгнівався на себе, що дав підкрастися ненависному старому.

– Ти знаєш чому я тут. Говори!

– Тебе привело кохання. Повір – я добре розумію тебе, і в мене є добрі новини: Мрієль жива.

Якусь мить в очах дракона промайнула надія, та через мить він зненавидів старця ще сильніше, гадаючи що той грає на сподіваннях Седжіо.

– Просто скажи де вона, і я тебе не чіпатиму – прошипів дракон.

У відповідь старець лише розсміявся, та глянувши на розлючене лице співбесідника швидко припинив шкіритись. Потерши потилицю, незнайомець почав невпевнено говорити, ніби відчуваючи свою вину.

– Розумієш… Молодому дракону…. е-е…. здається я забув. Якщо коротко, то вам ще не час зустрітися знову.

– Та хто ти такий щоб вирішувати коли нам бачитись! – Закричав Седжіо і кинувся на старця. Одночасно на вказівному пальці з'явився здоровений кіготь, але той розрізав вже порожнє місце. Старець зник, не залишивши жодного сліду.