26 В пошарпаних стінах

Тиша. Тиша буває різною. В одні моменти вона заспокоює, в інші надихає. Є й такі ситуації, коли тиша змушує нудьгувати, але найнеприємніше, коли тиша лякає. Саме зараз Седжіо не на жарт перелякала довге мовчання незнайомого бородача. Він гадки не мав про що той думає, адже не міг прочитати його думки. Дідусь довго дивився на нього, та через кілька хвилин все таки заговорив, зрозумівши що непроханий гість не бажає говорити першим.

– Бачу ти наляканий. Запевняю тебе, ще ніколи твій страх не був настільки безпідставним. Розкажи краще для чого ти тут.

Дідусь трохи помовчав, чекаючи що гість таки заговорить, але даремно. Седжіо ніби води набрав.

– Схоже наша розмова ніяк не розпочнеться, а вона дуже потрібна… нам обом.

Старець відкрив двері, через які щойно пройшов, поки ті не вперлися ручкою об стіну, з якої посипалася штукатурка. Від числених ударів утворилася дірка. Помітивши її, дракон ніби прокинувся.

– Гадаю ви праві: нам варто поговорити – промовив він.

– Нарешті я домігся відповіді, і будь-ласка, давай на ти. Мені дуже незручно казати “ви” тобі.

– Гаразд – прошепотів Седжіо, прямуючи за дідусем.

Кімната, в яку зайшов бородань, була занадто охайною як для настільки занедбаного будинку. Єдине вікно прикрашали фіранки, а килим на підлозі приховав подерті часом деревяні дошки.

– Може таки розкажеш для чого ти прийшов в таку далечінь? – запитав старий вмостившись на стілець, навпроти якого стояла його точнісінька копія.

Це насторожило Седжіо ще більше. Його тут чекали. Чекали у покинутому будинку, який він помилково прийняв за архів, повіривши розповідям місцевих торгашів.

– Я шукаю спосіб врятувати дорогу мені людину.

– Навіщо тобі рятувати людину? Ти ж не людина.

Напруга зростала. В якусь мить Седжіо подумав тікати, та цікавість перемогла страх, і він відповів на провокаційне запитання.

– Я хочу врятувати свою кохану.

– Знаю, знаю – сміючись сказав старець – вибач мене за мої вибрики, і не дивуйся моїй обізнаності. Я добре знаю тебе. Не настільки, як би хотів, та все таки знаю. Щодо твого кохання – будь певен, Мрієль повернеться до тебе, а покищо…

– Звідки ти знаєш її ім'я?! – вигукнув Седжіо.

Старець на мить замовк, помітивши як напружився його співрозмовник. Почесавши носа, він глянув у вікно, і ніби читаючи з листка паперу, відповів:

– Ти врятуєш Мрієль, коли прийде час. Вона повернеться до тебе, коли прийде час. Досвідченому дракону потрібне зріле кохання, а для незрілого дракона потрібне недосвідчене кохання… є-є-є…. Здається переплутав. Зачекай трохи.

Бородань почав ритися у правій кишені. Не знайшовши те що шукав, він почав обмацувати ліву, потім витягнув складений у кілька разів папір, і почав з нього читати.

– Для недосвідченого дракона потрібне зріле кохання, а для досвідченого дракона потрібно незріле кохання.

– Послухайте шановний – не витримав Седжіо, та його одразу перебили.

– Я ж просив – на ти.

– Послухай ти – нервово заговорив дракон – або кажи як врятувати Мрієль, або залиш мене у спокої. Сподіваюсь ти не надумав заважати мені?

– Ні, що ти. Навпаки, я допоможу тобі.

– То ти знаєш як воскресити Мрієль.

– Знаю, але поки що це вийде тільки у мене. І взагалі – про Мрієль більше не хвилюйся. Вона вже у надійному місці.

– Це як?

– Ну я її забрав з тої жахливої купи каміння, де ти заховав бідолашну.

Тільки но старець вимовив останє слово, дракон рвучко побіг. Біг він не до дверей. Велетень з усієї сили стрибнув через вікно, як міг швидко перетворився на дракона, і, не замислюючись про невидимість, злетів над містом.

Через хвилину дракон проломив дах будинку де ночував. Не знайшовши там свого учня, велетень подумки покликав юнака, не забуваючи додати кілька сварливих слів за непослух. Відповіді довго чекати не довелося. Одразу відчувся слабкий, не розбірливий відгук, та дракону цього вистачило. Напрямок він визначив.

Місце, в якому Седжіо знайшов Керлі, розлютило велетня ще сильніше. Хлопець посміхаючись сидів на стільці в самому кутку закладу, де вони нещодавно їли, а у нього на колінах вертіілася не меньш веселе дівча. Пара про щось перешіптувалася, не звертаючи на відвідувача жодної уваги.

– Я терміново відлітаю! – гаркнув Седжіо

Керлі злякано глянув на вчителя, потім на красуню, і знову на вчителя.

– Дозвольте хоч попроща….

Попрощатися хлопаку не дали. Седжіо смикнув того так, що аж одяг затріщав, тай потяг на вулицю. Опинившись під пекучим сонцем, велетень без сорому прийняв вигляд дракона, закинув учня на спину, і відштовхнувся від землі.

Дівчині залишилося лише спостерігати як чергове кохання покидає її верхи на небаченій істоті.

Подорож виявилося надто спонтаною для Керлі. Хлопець нічого не їв більше двох діб, які провів у небі. Такий доволі суровий переліт змусив бідолашного накинутися на бідняцький обід, що Седжіо замовив під час короткої перерви.