24 Свобода

Минуло кілька років перш ніж Еврік повернувся. Що правда дракону це не принесло радості. За цей час Седжіо остаточно зневірився у своїх потугах воскресити кохану. Міста, яке назвала Лаї – не існувало. Це похитнуло відносини між драконом і його ученицею, яка стала новим лідером роду Радних. Повернення Евріка змішало інтриганці всі карти. Вона згадувала як всміхалась, коли зустрічала братів, а зараз… а зараз  очі її дивились в нікуди, поки навколо кружляв цілий бал на честь возз'єднання родини. Головним героєм свята був Бомпат. Всі присутні немилосердно розпитували останнього, не даючи тому самому дізнатися хоча б щось.

– Ви не бачили пана Седжіо? – запитав він у випадкового аристократа з численних гостей, які за минулого імператора ладні були власноруч розірвати його.

– Ні… – відповів вусатий дядько – він відсутній.

Як тільки знайда почув про відсутність свого покровителя, в ту саму мить рвучко рушив з місця. Вусань здивовано провів очами Бомпата, що нахабно покинув співрозмовника, забувши попрощатися.

Герой дня жваво підійщов до сестри і запитав:

– Де Седжіо?

Лаї ніби прокинулась. Поклавши келих на крихітний столик, вона якомога граційно підвелася, озирнулася, щоб переконатися що їх не слухають, і тільки після цього відповіла:

– Його тут немає. Чесно кажучи у мене з ним доволі складні відносини, та не поспішай робити висновки. Він зазнав невдачі у дуже важливій, для себе звісно, справі, тому не виявив бажання святкувати.

– Що за проблема може бути у дракона? – надто голосно запитав Бомпат, від чого Лаї знову почала зиркати на гостей.

– Тихше любчику. Нас почують.

Жінка сіла на нагріте нею місце і коротко розповіла про кохану Седжіо, чим завела брата у глибокі роздуми.

– Ну що? – не витримала Лаї.

– Що? – перепитав Бомпат.

– Що надумав робити?

– Я б ніколи не довірив тобі своїх планів, та вони надто очевидні. Я хочу допомогти дракону, адже він допоміг мені.

– Припини називати його драконом на людях – з нотками люті прошипіла Лаї – можеш знайти його в бібліотеці.

– Якій бібліотеці?

– Столичній, а тепер вибач, я ще не всіх гостей привітала.

Привід Лаї покинути брата був очевидно надуманим, та Бомпат і сам не проти залишитись наодинці. Занадто чужими стали для нього ці зали, як і їх мешканці, щоб насолоджуватися спілкуванням з ними. Але чому тоді я повернувся? – подумки запитав він сам у себе. Бомпат не мав жодної причини повертатися, але все таки він тут, і тяга з якою він їхав сюди наводила чоловіка на підозри.

Відвідавши доволі безглуздий заклад, як гадав Бомбат, колишній вигнанець так і не знайшов Седжіо. Невідомий юнак розповів ніби дракон відлетів до холодного лісу щоб провідати свою кохану.

– Коли він повернеться? – Запитав Бомпат.

– Зазвичай він повертається ще до темна.

– Як тебе звати хлопчина?

– Керлі пане.

– Звідки ти стільки знаєш про дракона? Мені здавалося ніби він намагається приховати своє існування?

– Я його учень пане.

Погляд Бомпата одразу видав його здивування. Те, що малий його родич, не було жодних сумнівів. Дракон б ніколи не взявся навчати когось, хто носить інакше прізвисько.

– Скажи Керлі: можна мені зачекати дракона разом з тобою?

– Звісно можна пане, тільки розмовляйте тихіше. На нас вже дивляться.

Куди саме відправився дракон, знав тільки він самий. В цей момент велетень якраз піднімався на гору, де під завалами снігу чорніли крихітні цятки отворів. Опинившись в подобі людини біля однієї з таких цяток, та виявилася доволі великою дірою. Седжіо обережно проліз через неї у заледенілу печеру, яку замаскували снігові замети. Тепер вона ледь нагадувала споруду. Дракон вчергове відвідав кохану. Його обережні кроки були зовсім тихі. Навіть крига не тріскалася під вагою людського тіла. Підійшовши блище, він протягнув руку, злегка провів нею по брилі, і різко її відсмикнув. Впавши на коліна, Седжіо почав говорити з Мрієль. Спочатку слова були тихі, та чим більше проходило часу, тим сміливішою ставала промова. По щоках потекли теплі сльози. Дракон плакав вперше за багато років, та це не зупинило потік слів. Седжіо пообіцяв врятувати Мрієль – обіцяв їй, і самому собі.

Після пристрасних молитв на крижану глибу, велетень повернувся у столицю. Буденна подорож вийшла незвичною. Седжіо вперше засумнівався чи варто взагалі повертатись. Алтіні давно помер, як і Аозі. Діти їх вже не молоді. Зовсім скоро не залишиться навіть цих амбіційних інтриганів, яких він ще міг назвати сім'єю. А що далі? Що робити далі?! Власної сім'ї немає. Є тільки Керлі – молодий, здібний учень. Чи вважає він мене рідним? – напевно ні, та й чого хлопчині так вважати? Хіба я був йому кимось більшим за вчителя магії?

Сумні роздуми замість того щоб скоротити час, лише розтягнули його. Розгублений Седжіо направився до бібліотеки.

По дорозі численні перехожі гучно цокали підборами по бруківці, коли сам дракон не видавав ані звука. Кроки його були так само тихі як і в крижаному склепі. Понурий привид йшов між людьми, і ніхто не помічав його. В бібліотеці ж на Седжіо чекала чергова неприємна зустріч. Перед ним постав щасливий Еврік. Він щось довго говорив про засвоєний урок, і що учні дракона завжди залишаються його учнями, та дракон не слухав його. Учитель зрозумів наскільки порожні слова людей. В них не було жодного сенсу.

– Навіщо люди взагалі розмовляють? – відсторонено запитав Седжіо.

– Тобто?

– Навіщо ці порожні звуки?

Еврік не був дурнем, тому швидко зрозумів натяк і замовк, але повчання його довго не протрималось.

– Я все таки хотів би запитати. Чому ти не прийшов на свято в честь Бомпата?

– Не було настрою.

– Щось сталося?

– Закляття, про яке мені розповіла Лаї виявилося з області некромантії.

– Некро…?

– Некромантії – закляття що піднімає тіла померлих, але без душі. Виходить якась подоба зовсім примітивної істоти з базовими інстинктами.