23 Заступник чародія

Зовні Седжіо вже не проявляв ознак гніву, а от в середині – навпаки. Всю дорогу до помешкання Евріка, велетень розмірковував над покаранням для колишнього учня. От тільки хаотичні думки не призвели до якогось висновку, і він просто штовхнув слугу, який відчинив двері перед гостем. Тіло старого, але ще сильного чоловіка відлетіло на кілька кроків, перед тим як розбити стілець для гостей, що змушені були сидіти в приймальні і чекати на запрошення господаря. Цього разу гість не збирався чекати. До того ж на відведеному стільці вже не посидиш. Седжіо, навіть не глянув на постраждалого, коли пройшов повз. Наступні двері довелося вибити. Рука дракона легко пробила їх, та це нічого не дало. Утворився лише невеликий отвір. Буйний гість нахилився і глянув крізь дірку. За дверима сидів Еврік з якимось добродієм, що спочатку злякався, та зустрівшись поглядом з Седжіо, обурився. Брови невідомого багатія насупились, рука сіпнула дорогий дуплет і недбало показала у бік дверей.

– Це ще хто? – Запитав товстун, не приховуючи зневагу до порушника спокою.

– Зникни! – вигукнув дракон.

Багатій зник. Не зовсім, звичайно. Товстун став невидимим, причому і для себе. Це налякало чоловіка. Незграбний привид почав в паніці носитися кімнатою, натикаючись на меблі і стіни. Закінчилися страждання незнайомця тільки після того як Еврік змусив того заснути. Легка усипляюча магія пройшлася по кімнаті.

– Доволі незвичний спосіб завітати у гості – спокійно промовив Еврік, одночасно підвівшись з стільця – що тобі зробили ці двері?

Господар тикнув пальцем на дірку у дверях, які повільно відчинилися і впустили візитера.

– В мене до тебе багато питань, але я зараз занадто розлючений щоб свідомо оцінювати твої відповіді, тому тобі доведеться перечекати в одному відлюдному місці.

– Це що – викрадення?

– Це покарання бешкетника за погану поведінку.

Седжіо швидко підійшов, взяв під пахву Евріка, ніби той нічого не важить, тай направився до єдиного у кімнаті вікна. Відтягнувши фіранки, він натикнувся на грати.

– Ти що боїшся пограбування? – Запитав Седжіо, та не дочекавшись відповіді, вирвав їх і вистрибнув. Від такого повороту у Евріка аж перехопило дихання. Щебпак: щойно він висів на руці ніби мішок борошна, а через мить летить у пазурах дракона. Верхівки дахів проносилися перед самим носом. Припинився цей тест мужності лише за стінами столиці, коли щільна забудова міста змінилася спочатку низкими будинками бідняків, а потім полями. Комфорту подорожі це не додало. Одяг роздерся, тож коли Еврік опинився у глибокій печері, він більше нагадував пограбованого торговця, ніж голову могутнього роду.

– І що далі? – Запитав викрадений чародій – я легко покину це місце, щойно його покинеш ти.

– Не зможеш – відповів Седжіо.

Велетень обернув голову, і уважно глянув на свого невільника. Останній відчув легку слабкість, та не придав цьому значення, а лише з усмішкою провадив свого викрадача.

– Подумай про свою поведінку – пролунало в його голові.

Схоже дракон вирішив провчити мене ніби я досі молодий студент – подумав Еврік, та спокій його тривав недовго. Після спроби створити звичайний світляк, почалася легка паніка, а коли закляття невагомості провалилося – “тяжка паніка”.

Пройшла ніч. Від нудьги і образи, Еврік вирішив хоч якось відомстити дракону і нацарапав інкрустованим у медальйон камінцем на нерівній стіні “Седжіо літаюча корова”. От тільки одразу почав стирати напис, почувши шум крил. Стерти вдалося лише два слова, але саме імя велетня досі можна було розібрати. На щастя Седжіо ніяк не відреагував на таку витівку.

– Слухай сюди хлопче – заговорив велетень – я добре обміркував як тебе покарати і дійшов висновку що позбавити тебе чародійського таланту буде гідною карою, але наслідки своїх дій потрібно виправляти, тому ти маєш відшукати Бомпата.

Велетень гучно набрав повітря у груди і почав повільно видихати. Могутнє тіло дракона почало повільно підніматися, а за мить і Еврік. Одночасно в голові у Радного лунали настанови:

– Знайди і помирись з Бомпатом. Нехай він пробачить тебе, а я поки що буду виконувати твої обов'язки. Якщо ти впораєшся, то зможеш повернутися до звичного життя, а якщо ні… що ж, я зміню твою зовнішнісь і голос. У разі невдачі доведеться жити новим життям.

Дракон наставляв і зменшувався – перетворюючись на самого Евріка. Останній ж теж змінював свій вигляд. Спочатку тіло помолодшало, потім, коли невількик опинився на свіжому повітрі, почали змінюватися риси обличчя. М'язи стали масивнішими, навіть занадто. Зріст теж збільшився, що викликало легке запаморочення, та за мить все припинилося. В очах потемніло, і Радний впав на землю. Коли ж він оговтався, дракона поряд вже не було.

В просторій кімнаті, що виконувала єдину ціль – розміщення гостей, сиділа молода жінка. Її очі нудно блукали по розкішним меблям, екзотичній порцеляні, килимі. Вона вчергове розглядала все навколо, розважаючи себе під час довгого очікування. Як зазвичай буває в таких ситуаціях, все припиняється несподівано. Увійшла немолода пані. Гостя одразу підвелася.

– Шановна Лаї. В мене термінове повідомлення для вас від Евріка Ладного.

Жінка не звернула увагу на помилку гості. Не бажаючи витрачати час, вона протягнула руку в очікуванні листа, чи хоча б записки.

– Це усне повідомлення – відповіла молода незнайомка.

– Кажи вже – спокійно наказала Лаї.

– Пан Еврік просив передати вам що він буде відсутній певний час, і його замінить пан Седжіо.

– Зрозуміло – протягнула Лаї, простягаючи дівчині кілька дрібних монет. Остання ж не зволікаючи зникла за дверима.

– Куди ж тебе понесло брате… – прошепотіла собі під ніс стара жінка, опинившись на самоті.